26 (13) Серпня, середа.
Віддання празника Преображення. Прп. Максима Ісповідника.
Апостол. – 2 Кор. 189 зач.; 9, 12-10, 7.
12 Бо виконання цього служіння не тільки задовольнить потреби святих, але воно стане ще обильнішим завдяки численним подякам Богові. 13 Спогадуючи цю прислугу, вони будуть хвалити Бога за ваш послух у визнанні Євангелії Христової та за щедрість вашого дару для них і для всіх. 14 І вони своєю молитвою за вас з’являються вам зичливі – заради надмірної благодаті Божої у вас. 15 Подяка хай буде Богові за його дар несказанний! 1 Я ж сам, Павло, особисто благаю вас лагідністю і ласкавістю Христа, – я, коли присутній між вами, – покірний, а коли від вас далеко, сміливий супроти вас. 2 Прошу ж вас, щоб коли до вас прийду, не довелося мені сміливо вживати тієї певности, яку думаю відважно показати супроти деяких, що собі уявляють, начебто ми руководилися чисто тілесними спонуками. 3 Ми живемо як люди, але не воюємо із спонук тілесних, 4 бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна в Бозі на зруйнування твердинь; ми руйнуємо задуми 5 і всяку гордість, що повстає проти спізнання Бога, і беремо в полон усякий розум на послух Христові; 6 ми також готові покарати всякий непослух, як тільки ваш послух буде звершений. 7 Ви дивитеся на зовнішній вигляд. Коли хтось певний, що він Христовий, нехай розміркує ще раз у самім собі, що так, як він Христовий, так само й ми.
Євангеліє. – Мр. 13 зач.; 3, 20-27.
20 Повертається він додому, а народ знову там юрмиться, так що вони не мали змоги й попоїсти. 21 Довідавшись про те його свояки, вийшли, щоб його взяти, бо було говорено: Він не при собі! 22 А книжники, які прийшли були з Єрусалиму, казали, що він Велзевула має і бісівським князем бісів виганяє. 23 Тоді Ісус прикликав їх до себе й заговорив притчами до них: Як може сатана сатану виганяти? 24 Коли царство поділене саме в собі, не зможе те царство встоятись. 25 Коли будинок розділений сам у собі, неспроможен будинок той більше стояти. 26 Отак і сатана: якщо повстав сам на себе й розділився, – не може встояти, а край йому настав! 27 Ніхто не може вдертись до сильного в хату й пограбувати його добро, якщо він спершу не зв’яже сильного, а щойно тоді розграбує його хату.
Утреня: по „Бог Господь”: тропар свята двічі, Слава, І нині: знову раз. Катизми чергові з сідальними свята і відразу псалом 50 та канон. Канон і все інше до кінця утрені – саме так, як у саме свято. Канон свята. На 9-ій пісні „Чеснішу” не співаємо, але приспіви святкові до ірмосів і тропарів канону. По 9-ій – світильний свята. Хвалитні стихири свята – 4, Слава, І нині: свята. Після великого славослов’я – тропар свята. Відпуст великий з поминанням свята і святого.
Часи: тропар і кондак свята.
Літургія: Антифони перших два – з самого свята, третій – загальний з приспівом свята, також і „Прийдіте, поклонімся” з приспівом свята. Тропар свята, Слава, І нині: кондак свята і трисвяте. Прокімен, алилуя і причасний – свята, апостол і євангелія – дня. Ап. – 2 Кор. 189 зач.; 9, 12-10, 7. Єв. – Мр. 13 зач.; 3, 20-27. Замість „Достойно” – ірмос 9-ої пісні канону свята з його приспівом.
Вечірня: „Блажен муж”. На „Господи, взиваю” – 8 стихир: передсвяття – 3 і прп. – 5, Слава: прп., І нині: передсвяття. Три читання: Муд. 5:15-6:3, Муд. 3:1-9, Муд. 4:7-15. Стиховня прп. з приспівами, тільки І нині: передсвяття. Тропар прп., Слава, І нині: передсвяття. Відпуст великий з поминанням прп.
26 серпня – преподобного Максима ісповідника
Преподобний Максим Ісповідник – знаменитий церковний учитель і діяч, який прославився в історії Церкви своєю боротьбою проти монофелітської єресі.
Народився він у 582 році в Константинополі у заможній християнській сім’ї.
Отримав хорошу освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, досконало володів богословською діалектикою.
Він був здібним учнем і по закінченні навчання вступив на державну службу, знання і сумлінність дозволили йому стати першим секретарем імператора Іраклія (611 – 641 рр.).
Однак придворне життя обтяжувало преподобного Максима, він розумів, що це – марнота і не хотів так бездарно змарнувати Богом дароване життя, тому віддалився в Хрисопольську обитель, де прийняв чернечий постриг, ставши монахом.
Своїм смиренням він заслужив пошану від братів і був вибраний ігуменом монастиря, але і в цьому сані, через свою незвичайну скромність, він, за його власними словами, “залишався простим ченцем”.
У 633 році на прохання богослова, майбутнього Єрусалимського Патріарха Софронія, преподобний Максим залишив обитель і виїхав до Олександрії.
Святий Софроній Єрусалимський став відомий на той час як непримиренний противник монофелітської єресі. Монофелітство знайшло численних прихильників у Вірменії, Сирії, Єгипті. Ця єресь підсилювалась національною ворожнечею, стала серйозною загрозою церковній єдності Сходу.
Шлях преподобного Максима з Константинополя до Олександрії лежав через Кріт, де і почалася його проповідницька діяльність проти монофелітства.
У 638 році імператор Іраклій разом з патріархом Сергієм, видав указ, так званий “Екфесіс” (“Виклад віри”), яким остаточно повелівав сповідувати єресь монофелітство.
Захищаючи чистоту віри, преподобний Максим звертався до людей різних звань і станів із закликом не підкорятися негідним наказам, і мав успіх, люди його слухались.
У 641 році помер імператор Іраклій, а імператорський престол зайняв жорстокий і грубий Констант II (642-668), відвертий прихильник монофелітів. З тих пір посилилися нападки єретиків.
Преподобний Максим пішов у Карфаген і проповідував у ньому і околицях. Коли туди прибув наступник патріарха Сергія патріарх Пірр, за переконаннями монофелітів, між ним і преподобним Максимом у червні 645 року відбувся відкритий диспут, на якому Пірр всенародно визнав свої помилки і побажав навіть вручити папі Феодору письмове зречення від них. Преподобний Максим разом з Пірром вирушили до Риму, де папа Феодор прийняв покаяння колишнього патріарха і відновив його в сані.
У 647 році преподобний Максим повернувся в Африку. Там на соборах єпископів монофелітство засуджувалося як єресь.
Але у 648 році вйшов новий указ, складений, за дорученням Константа II, який утверджував єресь монофелітства.
Тоді преподобний Максим звернувся до Папи Римського Мартіна I із проханням винести питання про монофелітства на соборне обговорення всієї Церкви. У жовтні 649 року був зібраний Латеранський Собор, який засудив монофелітство.
Коли Констант II отримав визначення Собору і засуд монофелітства, він наказав схопити і папу Мартіна, і преподобного Максима. Цей наказ був виконаний через п’ять років, в 654 році. Преподобного Максима звинуватили в зраді вітчизні і ув’язнили. У 656 році він був засланий у Фракію, а потім знову привезений в Константинопольську в’язницю. Преподобного разом з двома його учнями піддали найжорстокішим тортурам: у 659 році кожному відрізали язик і усікли праву руку. Потім їх заслали до Колхіди. Але тут Господь явив невимовне чудо: всі вони знову почали говорити і писати.
Преподобний Максим передбачив свою смерть, яка настала 13 серпня 662 року. Над його могилою ночами самозапалювались три чудесно явлених світильника і відбувалося безліч Господніх зцілень.