25 (12) Серпня, вівторок., Св. мчч. Фотія й Аникити.
Апостол. – 2 Кор. 187 зач.; 8, 16-9, 5.
16 Богові дяка, що дав у серце Тита таку саму до вас горливість; 17 бо він прийняв просьбу і, бувши повний запалу, доброхіть до вас пустився. 18 Ми з ним послали брата, якого за Євангелію усі Церкви хвалять 19 і який, крім того, був вибраний Церквами як наш супутник у цій добродійній справі, якій ми служимо на славу самого Господа й на відраду нашу, 20 вистерігаючися, щоб нам хтось не докоряв з-за тієї обильности пожертв, що ними завідуємо. 21 Бо ми дбаємо за добро не тільки перед Господом, але й перед людьми. 22 А разом з ними ми послали нашого брата, пильність якого ми часто випробували в багатьох речах, і який тепер куди пильніший із-за великого довір’я, що його до вас має. 23 Щодо Тита, то він мій товариш і коло вас співробітник; а щодо братів наших, то вони посланники Церков, слава Христова. 24 Дайте ж їм доказ вашої любови й нашої їм похвали про вас, перед обличчям Церков. 1 А про службу на користь святим мені зайво до вас писати, 2 бо знаю вашу добру волю і хвалю вас македонянам за неї, бо Ахая готова з минулого року; ваш запал заохотив багатьох. 3 Однак, я посилаю вам братів, щоб та хвала, якою я хвалив вас, не була щодо цього марна і щоб ви, як я сказав, були приготовані. 4 А то як прийдуть зо мною македоняни й застануть вас неготовими, ми, – щоб не сказати ви, – через ту певність осоромимося. 5 Я вважав, отже, потрібним просити братів, щоб вони вийшли до вас перед нами і приготували заздалегідь той заповіджений щедрий ваш дар, щоб він був готовий як правдивий дар, а не як вимушений даток.
Євангеліє. – Мр. 12 зач.; 3, 13-19.
13 Потім вийшов на гору й покликав тих, що їх сам хотів, і вони підійшли до нього. 14 І він призначив дванадцятьох, щоб були при ньому, та щоб їх посилати із проповіддю; 15 і дав їм владу виганяти бісів. 16 Призначив він дванадцятьох: Симона, якому дав ім’я Петро; 17 Якова, сина Заведея, та Йоана, брата Якова, й дав їм ім’я Воанергес, у перекладі – Сини грому; 18 Андрія, Филипа, Вартоломея, Матея, Тому, Якова, сина Алфея, Тадея, Симона Кананія, 19 та Юду Іскаріота, що його і зрадив.
Утреня: по „Бог Господь”: тропар свята двічі, Слава: мчч., І нині: свята. Катизми чергові і сідальний свята. Псалом 50. Канонів 2: перший свята, другий мчч. По 9-ій – світильний мчч. Слава, І нині: світильний свята. Стиховня – вся свята. Тропар мчч., Слава, І нині: свята.
Часи: тропар свята, також на 3-му і 9-му ще Слава: мчч., кондаки – поперемінно, тобто: на 1-му і 6-му – свята, на 3-му і 9-му – мчч.
Літургія: Антифони перших два – з самого свята, третій – загальний з приспівом свята, також і „Прийдіте, поклонімся” з приспівом свята. Тропар свята, Слава, І нині: кондак свята і трисвяте. Прокімен, алилуя і причасний – свята, апостол і євангелія – дня. Ап. – 2 Кор. 187 зач.; 8, 16-9, 5. Єв. – Мр. 12 зач.; 3, 13-19. Замість „Достойно” – ірмос 9-ої пісні канону свята з його приспівом. Відпуст з поминанням свята і мчч.
Вечірня: Катизма чергова. На „Господи, взиваю” – 6 стихир: усі – свята; Слава, І нині: свята. Нема входу, ані читань. Стиховня ціла – свята, з великої вечірні. На кінці: тропар свята один. Відпуст середній з поминанням свята.
25 серпня – святих мучеників Аникити, Фотія і тих, що з ними
Святі мученики Аникита і Фотій були родом з Нікомидії і жили за правління імператора Діоклетіана (284-305 рр.).
Імператор Діоклетіан був язичником і чинив гоніння на християн, а у 305 році встановив на міській площі знаряддя страти, щоб залякати віруючих у Христа.
Анкита був військовим імператора, однак оскільки був віруючим християнином, то критикував імператора за такі негідні вчинки.
Розгніваний імператор наказав мучити святого, а потім кинути його на поживу звірам. Але лев не заподіяв шкоди святому чоловікові.
Раптово почався сильний землетрус, внаслідок якого впало капище Геркулеса, і під проваленим міським муром загинуло багато язичників.
Кат, який підняв меч щоб відсікти голову святому, сам упав непритомний.
Святого Аникиту стали колесувати і палити вогнем, але колесо зупинилося, а вогонь погас. Тоді мученика кинули в казан з киплячим оловом, але олово охололо.
Так Господь зберігав Свого раба для утвердження і вірі багатьох.
Племінник мученика Аникити, святий Фотій, підтримував всяко свого родича і, звернувшись до імператора, сказав: “Дивись твої боги – ніщо!”
Тоді імператор наказав схопити і Фотія.
Мучеників посадили у в’язницю. Через три дні Діоклітіан став умовляти їх: “Поклоніться нашим богам, і я прославлю і збагачу вас”. Мученики відповіли: “Загинь ти зі своєю славою і багатством!”. Тоді їх прив’язали за ноги до диких коней, але святі, ковзаючись по землі, залишалися неушкодженими. Не постраждали вони і в дуже жаркій лазні, яка розвалилася.
Господь беріг своїх вірних мучеників та чинив для них чуда і багато язичників увірували в Нього.
Та святі Аникита і Фотій засвідчили Господу своїм життям і муками велику віру в Нього і довіру до Його провидіння. І прийшов час перенестися їм у життя вічне і щасливе, приготоване для праведників.
Діоклітіан велів розпалити величезну піч, і спалити праведників у ній. Та коли кидали туди Аникиту і Фотія, то безліч християн, натхнених подвигами святих мучеників, самі ступили в неї зі словами: “Ми теж християни! Якщо вбиваєте їх, то вбивайте і насі”
Всі вони померли з молитвою на вустах.
Тіла святих Аникити і Фотія не постраждали від вогню, навіть волосся залишилося неушкоджене.
Бачачи це, багато хто з язичників увірували в Христа.
Такими подвигами, життям та смертю засвідчили свою віру в Христа святі мученики Аникита і Фотій та багато християн, що були з ними.
Так святі мученики сповнили слова Христа, який казав: “Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде (Єв. від Матея 16:24-25).