П’ятниця 10 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 2 Кор. 1, 12–20
12 Слава наша – це свідоцтво нашого сумління, як ми поводились у світі, зокрема щодо вас, – у святості й щирості Божій; не в мудрості тілесній, а в Божій благодаті. 13 Бо іншого вам не пишемо, як тільки те, що ви читаєте й розумієте. А надіюся, що зрозумієте це повнотою, 14 як вже зрозуміли нас частинно, що ми – ваша слава, як і ви – наша в день Господа нашого Ісуса Христа. 15 В оцій то певності хотів я прийти перше до вас, щоб удруге ви мали радість, 16 а потім від вас перейти в Македонію і знову з Македонії прийти до вас, щоб вирядили ви мене в Юдею. 17 Хіба я, мавши те на думці, вчинив легковажно? Чи те, що я задумую, задумую лише з людських міркувань так, що в мені одночас перебуває і «Так, Так», і «Ні, Ні»? 18 Бог мені свідок, що наше слово до вас не є «Так» і «Ні.» 19 Бо Син Божий, Ісус Христос, що його ми вам проповідували – я, Сильван і Тимотей, – не був «Так» і «Ні»; в ньому лише «Так» було. 20 Скільки бо обітниць Божих у ньому – «Так», і тому через нього «Амінь» Богові на славу через нас.
Роздуми владики Венедикта:2 Кор. 1, 12–20 «Що ми – ваша слава, як і ви – наша в день Господа нашого Ісуса Христа»
Усі ми в світі взаємозв’язані. Якщо я роблю щось добре, тим самим я потягаю до цього добра, «заражую» цим добром інших. Якщо хтось робить щось добре, так само мене потягає цим. І зворотньо – так само стається зі злом.
Тому коли робимо добро, ми являємо Бога свідченням добра для інших. Коли інші роблять щось добре, то також дають нам побачити цю божественну сутність, якій вони дають діяти через них. Тож робімо добро на збудування одні одних і на проповідування Слова Господа нашого Ісуса Христа!
Євангеліє дня. Мт. 22, 23- 33
23 Того ж самого дня приступили до нього садукеї, що кажуть ніби нема воскресіння, і спитали його: 24 “Учителю”, – кажуть, – “Мойсей мовив: Коли хто вмре бездітним, то нехай брат його одружиться з його жінкою і відродить потомство брата свого. 25 Було в нас сім братів. І перший, одружившись, умер, не мавши потомства, і зоставив свою жінку братові своєму. 26 Так само і другий і третій аж до сьомого. 27 Нарешті, після всіх померла й жінка. 28 Отож, у воскресінні котрого з сімох буде вона жінка? Всі бо її мали.” 29. Ісус у відповідь сказав їм: “Помиляєтеся, бо не знаєте ані Писання, ані Божої сили. 30 У воскресінні не .женяться і не виходять заміж, а є як ангели на небі. 31 А щодо воскресіння мертвих, то хіба ви не читали слова Божого, яке вам каже: 32 Я – Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова! Бог – не мертвих, але живих!” 33 І чувши це народ, дивувався його навчанню.
Роздуми Венедикта: Мт. 22, 23- 33 “Бог не мертвих, але Бог живих.”
У кожній людині є внутрішня спрага і потреба шукати Бога. Тому ми стараємося приходити до храму, виконувати ті чи інші релігійні практики. Кожен по-своєму, в міру свого виховання, формації. Однак нам непросто побачити, що Господь не є Богом далеким, але бере реальну, активну участь у житті кожного з нас.
Дуже важливо побачити, що наше життя – це не набір яких випадковостей, але те, що Господь є присутній за кожною подією в моєму житті: що я не випадково народився в певному народі, в певний історичний час, мав таких батьків, але Бог це все дав мені. І тому Бог від нашого народження, аж до відходу у вічність бере активну участь у нашому житті. І так, як ми лише з живою людиною можемо мати стосунки, так вчімся будувати стосунки з Богом живим.
Тому життя прожити – не тільки виконувати ті чи інші обовязки, але дуже важливо побачити присутність Божу за кожною подією, за всім, що відбувається. І тоді кожна подія нашого життя для нас немов би оживе, бо за всім і в усьому будемо зустрічатися з нашим Господом.