Субота 10 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. Рим. 15, 30 – 33
30 Благаю вас, брати, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа – ревно змагатися зо мною в молитвах за мене до Бога, 31 щоб мені вирватися від невірних в Юдеї і щоб служба моя в Єрусалимі була святим приємна; 32 щоб я з радістю прийшов до вас, коли на те воля Божа, і відпочив між вами. 33 Нехай Бог миру буде з усіма вами. Амінь.
Роздуми владики Венедикта: Рим. 15, 30 – 33 «Благаю вас… ревно змагатися зо мною в молитвах за мене до Бога»
Коли говоримо про допомогу, в нас часто з’являється асоціація, що хтось допоможе нам фізично, ми комусь допоможемо. Але апостол нам сьогодні говорить про іншу допомогу, про допомогу молитвою. Наскільки часто ми молимось, щоб допомогти іншим. Коли думаємо про допомогу для інших ми майже завжди виключно думаємо про допомогу зовнішню, матеріальну.
Апостол вказує на іншу допомогу, про яку ми здебільшого забуваємо, про допомогу молитвою. Можемо молитись за будь-кого з друзів, ворогів, близьких, далеких і тих, які перебувають біля нас, тих, які померли чи живі. Усім можемо допомогти молитвою. Яке велике знаряддя маємо і як рідко його вживаємо!
Євангеліє дня. Мт. 17.24-18.4
24 Коли вони прийшли в Капернаум, підійшли збирачі дидрахми до Петра та й питають: “Чи заплатить ваш учитель дидрахму?” 25 “Так”, – каже. І як увійшов до хати, випередив його Ісус, мовивши: “Як тобі, Симоне, здається? Земні царі з кого беруть данину чи податок? Із своїх синів чи з чужих?” 26 А коли відповів: “З чужих”, – Ісус сказав до нього: “Отож, сини вільні. 27 Однак, щоб вони нам цього не взяли за зле, піди до моря, закинь вудку, візьми першу, яка попадеться, рибу, і відкрий їй рота: там знайдеш ти статир; візьми його й дай їм за мене й за себе.”
1 Того часу підійшли до Ісуса учні й мовлять: “Хто найбільший у Небеснім Царстві?” 2 Ісус покликав дитину, поставив її серед них – 3 і каже: “Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. 4 Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві.
Роздуми Венедикта: Мт. 17.24-18.4 «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне».
Кожен з нас мав справу з дітьми. Діти є дуже довірливі. Часом їм дуже боляче, коли батьки або інші особи їх обманюють. Обман – це велика кривда для дітей.
І чому ж Бог за приклад ставить нам дітей? Чи ми так само довіряємо Богові? Довіряємо й покладаємося на Господа у всьому, як діти покладаються на своїх батьків і не мають страху, бо знають, що батьки відвернуть будь-яку загрозу, яка має статися в їхньому житті. Вони ніколи не мають у цьому сумніву. Чи ми є такими? Можемо повчитися цьому у дітей – так само покладатися на Господа.
Дуже часто прагнемо контролювати все, планувати, передбачити. І це все є дуже суттєво і важливо в житті, але з досвіду знаємо, що не можемо завжди і повсякчас всього робити. Ми маємо зробити все, що від нас залежне, що в наших силах і спроможностях, а опісля не боятися покладатись на Бога, довіряти Богові.
Так як та дитина віддає свою руку в руку батька чи матері й не має страху, де заведуть її батьки, так і ми не маймо страху віддати своє життя в руки Божі, пам’ятаючи, що Бог запровадить кожного з нас туди, де найкраще.