Субота 14 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 1 Кр. 4, 1–5
1 Нехай, отже, кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих. 2 Тим то вимагається від завідувачів, щоб кожний з них був вірний. 3 Для мене то найменша річ, щоб ви мене судили чи якийсь суд людський; ба й сам себе я не суджу. 4 Бо я не почуваю себе винним ні в чому, але я тим не виправданий. Хто мене судить – це Господь. 5 Тож не судіть нічого перед часом, поки Господь не прийде й не освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець, і тоді кожному хвала буде від Бога.
Роздуми владики Венедикта: 1 Кр. 4, 1–5 «Тож не судіть нічого перед часом, поки Господь не прийде й не освітить те, що скрите в темряві»
Завжди, хай навіть на підсвідомому рівні, ми оцінюємо людей, вішаємо на них етикетки: друзі-недруги, близькі-далекі, цікаві-нецікаві, корисні-некорисні… І так до безконечності. Але ми не знаємо якою буде ця людина завтра, можливо, кращою для нас або гіршою за нашими мірками. Тому Господь і каже нам не судити!
Коли ми судимо когось, то не знаємо до кінця мотивації його поведінки. Відтак, будьмо певні, що яким би точним наш засуд не виглядав, правдиві мотиви знає тільки Бог. Спробуймо сприймати людей такими, які вони є, і намагаймося не судити, а віддати суд Богові, бо він належить тільки Йому.
Євангеліє дня. Мт. 23,1-12
1 Тоді Ісус промовив до народу й до своїх учнів: 2 “На катедрі Мойсея розсілись книжники та фарисеї. 3 Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять. 4 В’яжуть тяжкі, не під силу тягарі й кладуть людям на плечі; самі ж і пальцем своїм рушити не хочуть. 5 Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди; поширюють свої філактери й побільшують свої китиці. 6 Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження в синагогах 7 та вітання на майданах многолюдних, щоб люди звали їх: Учителю! 8 Ви ж не давайте себе звати: Учителю, – один бо ваш Учитель, ви ж усі брати. 9 Та й отця собі теж не йменуйте на землі: один бо у вас Отець – той, що на небі. 10 Ані наставниками не звіться, один бо ваш Наставник –Христос. 11 Найбільший з вас буде вам слугою. 12 Хто себе вивищить, той буде принижений, а хто себе принизить, той буде вивищений.
Роздуми Венедикта: Мт. 23,1-12 «Хто себе вивищить, той буде принижений»
Ми дуже часто хочемо чогось досягти, кимось бути, але зазвичай перебуваємо між двома полюсами: з однієї сторони – почуття своєї невартості, а з іншої – почуття особливої вартості. Усе це є нерозумінням того, що наша вартість від Господа, Який нас створив і відкупив.
У сьогоднішньому Євангелії, коли Господь каже про те, щоби не називати себе ні учителем, ні отцем, ні наставником, то звертає увагу, що учительство, отцівство та наставництво не є самодостатніми, а мають походити від Бога.
Ми є наставниками на землі, бо Господь наставляє когось через нас. Священнослужителів називають отцями не як подавцями цього життя, а як тими, що передають це божественне життя.
І ось Господь каже, що хто себе вивищить, той буде понижений, хто принизить, той буде вивищений. Наше вивищення – це саме те, що ми через себе даємо вивищитися Богові, через наше життя належить слава Богові. Тому дуже важливо давати Богові можливість свобідно діяти через нас і показувати цю божественну велич. Адже святі не були суперменами, понадлюдьми, але в них явилася божественна сила, божественна благодать, божественна міць.