Неділя 14 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 2 Кр. 1, 21–2, 4
21 Той же, хто утверджує нас з вами во Христі і хто помазав нас, то Бог, 22 який поклав на нас свою печать і дав у наші серця завдаток Духа. 23 А я прикликаю свідком Бога на мою душу, що я, щадивши вас, не прийшов більше в Корінт. 24 Не начебто ми панували над вашою вірою, але ми хочемо співпрацювати – вам на радість; бо ви щодо віри стоїте міцно.
1 Я постановив собі не приходити до вас знов у смутку; 2 бо коли я вам завдаю смутку, то хто мене розвеселить, як не той, що зазнає від мене смутку? 3 Тож, написав я те, щоб, прийшовши, не мати смутку від тих, від яких мені належалася б радість; бо я відносно вас певний, що моя радість – радість усіх вас. 4 З великого бо горя та туги серця написав я вам і крізь ревні сльози – не щоб ви сумували, а щоб знали мою до вас любов надмірну.
Роздуми владики Венедикта: 2 Кр. 1, 21–2, 4 «Хто утверджує нас з вами во Христі й хто помазав нас, то Бог»
Господь наш Ісус Христос через свою смерть і воскресіння утвердив нас в покликанні до життя вічного і до Царства Небесного. Тому ніякі наші невдачі чи падіння чи недоліки нас не мають збивати з тої дороги, яку Бог нам приготував і на якій нас утвердив. Звичайно, наші недоліки, невдачі, падіння знов і знов знеохочують нас, і ми опускаємо руки в тяжких життєвих ситуаціях. Але довіра до Бога – це те єдине, що нам дає силу витривало йти.
Коли подивитись на приклад святих, то вони також не були ідеальними, вони мали недоліки, каялись перед Богом за свої падіння. Але вони мали велике усвідомлення, що Бог повірив в них, і вони були утверджені цією вірою в Бога і тому витривало йшли до Господа. Не забудьмо, що навіть коли ми не віримо в свої спроможності, або ж в здатності інших осіб, Бог же надалі вірить, що наше освячення і спасіння можливе.
Євангеліє дня. Мт. 22.1–14
1 Ісус, озвавшися, знову заговорив до них у притчах: 2 “Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. 3 Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти. 4 Тоді він знову послав інших слуг, кажучи: Мовте запрошеним: Ось я обід мій зготував: зарізано волів та підгодовану худобу все готове, ідіть на весілля. 5 Та ті тим знехтували й пішли собі, хто на власне поле, хто до свого крамарства; 6 інші ж, схопивши слуг, познущалися з них і повбивали. 7 Розгнівався цар і вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило. 8 Тоді він мовив своїм слугам: Обід – готовий, але запрошені були негідні. 9 Підіть, отже, на роздоріжжя і, кого лише здибаєте, кличте на весілля. 10 Вийшли ці слуги на дороги й зібрали всіх, кого тільки спіткали – злих і добрих, так що весільна світлиця була гостей повна. 11 Як же ввійшов той цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж:, 12 і сказав до нього: Як то ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? А той мовчав. 13 Тоді цар промовив до слуг: Зв’яжіте йому ноги й руки та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів. 14 Багато бо покликаних, але вибраних мало.”
Роздуми Венедикта: Мт. 22.1–14 «Багато бо покликаних, але вибраних мало»
Сьогоднішнє Євангеліє оповідає притчу, де порівнює Небесне Царство з весіллям, яке справив цар для свого сина. Він кличе запрошених на свято, але вони не приходять, кожен має якусь іншу справу.
Часто ми, як ті запрошені: знаємо, як би мали жити, але не відгукуємось на Боже запрошення, відкладаємо на пізніше своє християнське життя, бо зараз маємо інші справи.
Скажімо, якщо поглянути на наш день, скільки часу ми посвячуємо Богові, чи достатньо, щоби засмакувати те Царство Небесне, яке нам приготоване у вічності? І саме тому Господь вказує, що багато покликаних. Що значить багато? Це всі покликані, але і кожний з нас покликаний в кожну хвилю нашого життя ставати учасником цього Царства, цієї царської гостини, цього божественного життя.
Однак замість того, щоб всеціло жити думками про Царство, ми часто переймаємось земним буттям, тілесним. Навіть своїх ближніх чи саму себе людина асоціює найперше з тілом, забуваючи, що покликана до життя в Бозі, до життя в Дусі.
І тому Бог нас запрошує в кожну хвилю нашого життя, ставати учасниками Його Царства. Господь каже, що вибраних мало, але тому що кожен сам вибирає, чи відповісти на Боже запрошення, чи ні.