4 (22) червня, четвер. Св. мч. Василиска.
Апостол. – Рим. 81 зач.; 1, 28-2, 9.
28. І як вони не вважали потрібним триматися правдивого спізнання Бога, Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще: 29. вони – сповнені всякої неправости, лукавства, захланности, злоби, повні заздрости, убивства, колотнечі, підступу, злоби; 30 вони – обмовники, наклепники, богоненавидники, зухвальці, горді, хвальки, винахідники зла, неслухняні батькам, 31 нерозумні, зрадливі, безсердечні, немилосердні. 32 Вони, хоч спізнали Божий присуд, що, хто таке чинить, заслугує на смерть, не тільки це роблять, але й схвалюють це в тих, що таке чинять. 1 Ось чому немає тобі оправдання, хто б ти не був, о чоловіче, що судиш; бо в чому судиш іншого, ти сам себе засуджуєш: чиниш бо те саме, що судиш; 2 ми ж знаємо, що суд Божий відбувається по правді на тих, що таке чинять. 3 Чи думаєш про те, о чоловіче, – який судиш тих, що таке чинять, а сам таке робиш, – що ти суду Божого уникнеш? 4 Або погорджуєш багатством його доброти, поблажливости і довготерпеливости, не знаючи, що Божа доброта тебе веде до покаяння? 5 Та ти жорстокістю твоєю і нерозкаяністю серця збираєш гнів на себе в день гніву, коли об’явиться правдивий суд Бога, 6 що віддасть кожному за його вчинками: 7 тим, що витривалістю в добрім ділі шукають слави, чести і нетління – життя вічне; 8 а сварливим та неслухняним правді, але слухняним кривді – гнів та обурення. 9 Горе й утиск на всяку душу людську, що чинить зло: на юдея перше, потім грека;
Євангеліє. – Мт. 13 зач.; 5, 27-32.
27 Ви чули, що було сказано: Не чини перелюбу. 28 А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці. 29, І коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло вкинуто в пекло. 30 І коли твоя правиця тебе спокушає, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло пішло в пекло. 31 Сказано теж: Хто відпускає свою жінку, хай дасть їй лист розвідний. 32 А я кажу вам: Хто відпускає свою жінку, – хіба у випадку розпусти, – той робить з неї перелюбку; і хто взяв би розведену, чинить перелюб.
Утреня: по “Бог Господь”: тропар свята (2), Сл.: мч., І нині: свята. Катизми черг., сідальні свята. Пс. 50. Канон свята та мч. По 9-ій – світильний мч. (2), Сл., І нині: світильний свята. Стиховня свята. По “Отче наш”: тропар мч., Сл. І нині: свята. Відпуст середній з помин. свята і мч.
Часи: на всіх тропар свята; на 3 та 9 – ще Сл.: тропар мч. Кондаки: на 1 та 6 – свята; на 3 та 9 – мч.
Літургія: антифони: перші два – свята, третій – загальний з приспівом свята, також і “Прийдіте, поклонімся”. Тропар свята, Сл., І нині: кондак свята; Прокімен, алилуя і причасний свята. Замість “Достойно” – ірмос 9-ї пісні канону свята з його приспівом. Ап. – Рим. 81 зач.; 1, 28-2, 9. Єв. – Мт. 13 зач.; 5, 27-32. Відпуст з помин. свята і прп.
Вечірня: “Блажен муж”. На “Господи, візвав я” 8 стихир: 3 свята і 5 Предтечі., Сл.: Предтечі., І нині: свята. Прокімен дня і три читання Предтечі: Іс. 40, 1-3, 9; 41, 17-18; Малахії 3, 1-7, 12, 22-24; Муд. 4, 7, 16 – 5, 7. Стиховня Предтечі., Сл.: Предтечі, І нині: свята. По “Отче наш”: тропар Предтечі, Сл., І нині: свята. Відпуст великий з помин. свята і Предтечі.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Четвер 1-го тижня після П’ятдесятниці
Мт. 5, 27 – 37 «І коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його й кинь геть від себе.»
З однієї сторони неможливо так радикально виконувати слова, які Христос вимагає – вирвати око, відрубати правицю. Але ж чому потрібна така радикальність, чому такий підхід?
Щоб показати нам, наскільки маємо бути категоричні. Це те, що нам бракує, вірності в малому. Бо ж як не раз в нас є – це не страшний гріх, то невелика провина, це всі так роблять. Не забуваймо, що саме з цих малих речей, незначних речей, стаються великі проблеми, великий біль і великі гріхи. Саме ця категоричність потрібна для того, щоб в малому і незначному ми були вірні Богу. Вміймо категорично відкидати недобрі думки, недобрі наміри, недобрі бажання. Будьмо категоричні і принципові у тому, щоб бути вірним Богу. Цією категоричністю в малих ділах будується велике праведне і святе життя.
Рим. 1, 28–2, 9 «Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще»
Часто ми кажемо, що згрішили неочікувано для себе, зробили вчинок, якого не планували, що сталося щось випадково. Однак немає випадкового гріха, бо будь-який наш недобрий вчинок завжди починається з якоїсь думки. І це правда, що ми скоріше зауважуємо вже сам вчинок, аніж ту думку, те рішення згрішити, з якої наш гріх почався. А вже коли свідомо і часто грішимо цим гріхом – з’являється звичка, пристрасть грішити. Тоді такі пристрасті вже керують людиною, яка не може над ними запанувати, бо не до кінця гидує тим гріхом, щоб його повністю відкинути зі свого життя.
Знаємо з життя святих, що вони найбільшу боротьбу мали зі собою, з своїми думками і пристрастями. Вони розуміли, що гріх починається з внутрішньої згоди прийняти цю спокусу, тому головне – вчасно відкинути всі думки, зробити чітку постанову їм не піддатися. Тоді ми стаємо відкритішим на Господа, на Його допомогу, бо лише тоді Бог може підтримати людину в спокусі, коли вона того прагне. Задумаймось над своїм життям: наскільки рішуче я відкидаю спокуси і гріховні думки, наскільки я даю Богові можливість вести мене, наскільки сам хочу не грішити.
+Венедикт