5 (23) червня, п’ятниця. + Прп. ісп. Михаїла, єп. Синадського.
Прп. Євфросинії Полоцької, ігумені монастиря Святого Спаса.
Ряд.:Апостол. – Ді. 48 зач.; 25, 13-19.
13 Минуло кілька днів, і цар Агриппа з Вернікою прийшли в Кесарію вітати Феста. 14 А що вони пробули там чимало днів, Фест виклав цареві справу Павла: «Є тут -сказав він – один чоловік, якого Фелікс лишив в’язнем. 15 На нього, як я був в Єрусалимі, первосвященики й старші юдейські зробили скаргу, домагаючись його засуду. 16 Я відповів їм, що римляни не мають звичаю когось видавати, поки обвинувачений не матимете обвинуватців перед собою і можливости оборонятися від обвинувачення. 17 Отож, вони прийшли сюди зо мною, а я без жадної проволоки, на другий же день, сівши на судилище. звелів привести того чоловіка. 18 Обвинуватці, що виступили проти нього, нічим не оскаржили його щодо того, в чому я підозрівав зло. 19 Вони ж з ним мали якісь суперечки про їхнє власне суєвір’я та про якогось Ісуса померлого, – а Павло казав, що він живе.
Євангеліє. – Йо. 55 зач.; 16, 23-33.
23 І того дня ви не будете питати мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, – він дасть вам у моє ім’я. 24 В ім’я моє досі ви не просили нічого. Просіте ж – і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть. 25 Оповідав я вам про те притчами. Надходить година, коли вже і притчами не промовлятиму до вас, лише – одверто про Отця звістую вам. 26 Ось того дня проситимете ви в моє ім’я, – і я вже не кажу, що за вас Отця буду благати: 27 Отець бо й сам любить вас, бо ви мене полюбили і повірили, що я від Бога вийшов. 28 Я вийшов від Отця і прийшов на світ – і знову полишаю світ і до Отця повертаюсь.» 29. Мовлять до нього учні: «Ось заговорив ти одверто, і ніякої не оповідаєш притчі. 30 І спізнали ми тепер, що ти всевідущий, тож не потрібно тобі, щоб хтось тебе запитував. Ось тим і віруємо, що від Бога єси вийшов.» 31 Відповів їм Ісус: «Віруєте нині? 32 Ось надходить година – і тепер вона, – коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а мене самого полишите. Та я не сам, бо зо мною – Отець. 33 Сказав я вам це, щоб ви мали в мені мир. У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ.»
Предтечі: Апостол.: 2 Кор. 176 зач.; 4, 6-15.
6 Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», – він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа. 7 А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. 8 Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; 9 нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. 10 Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. 11 Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі. 12 І так смерть діє в нас, а життя у вас. 13 Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», – то й ми віримо, тому й говоримо; 14 бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, – воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами. 15 Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу.
Євангеліє.: Мт. 40 зач.; 11, 2-15.
2 Почувши у в’язниці йро діла Христові, Йоан послав його спитати через своїх учнів: 3 “Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?” 4 У відповідь на це Ісус сказав їм: “Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: 5 Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. 6 Щасливий, хто через мене не спотикнеться.” 7 Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Йоана: “На що ви вийшли подивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер? 8 На що ж вийшли подивитись? На чоловіка, одягненого в одежу м’яку? Таж ті, що носять м’яку одежу, сидять у царських палацах. 9 Чого ж тоді вийшли? Побачити пророка? Так, кажу вам, і більше, як пророка. 10 Це той, що про нього написано: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою. 11 Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Христителя; однак найменший у Небеснім Царстві більший від нього. 12 Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його. 13 Усі бо пророки й закон пророкували до Йоана. 14 І коли хочете знати – він є Ілля, що має прийти. 15 Хто має вуха, нехай слухає.
(на сьогодні переноситься служба Віднайдення Чесної голови св. Йоана Хрестителя, з огляду на Неділю Всіх Святих)
Утреня: по “Бог Господь” свята (2), Сл.: Предтечі, І нині: свята. Дві черг. катизми з сідальними Предтечі, Сл., І нині: свята. Полієлей з Величанням, пополієлейний сідальний Предтечі, Сл., І нині: свята. Степенна, глас 4: “Від юності моєї”. Прокімен Предтечі. Єв. Лк. зач. 31; 7, 17 – 30. Пс. 50 і стихира Предтечі. Канон Предтечі і свята. По 9-ій пісні – світильний Предтечі, Сл., І нині: свята. Хвалитних стихир 6 – 3 свята і 3 Предтечі, Сл.: Предтечі, І нині: свята. По вел славослов’ї – тропар Предтечі, І нині: свята. Відпуст великий з помин. Предтечі.
Часи: тропар свята, Слава: Предтечі. Кондаки: на 1-му і 6-му – свята; на 3-му і 9-му – Предтечі.
Літургія: антифони воскресні. Тропар свята і Предтечі, Сл.: кондак Предтечі, І нині: кондак свята. Прокімен, алилуя і причасний – свята і Предтечі. Ряд.:Ап. – Ді. 48 зач.; 25, 13-19. Єв. – Йо. 55 зач.; 16, 23-33. Предтечі: Ап.: 2 Кор. 176 зач.; 4, 6-15. Єв.: Мт. 40 зач.; 11, 2-15. Замість “Достойно” – ірмос 9-ї пісні канону свята з його приспівом. Відпуст з помин свята і Предтечі.
Вечірня: катизма чергова. На “Господи, візвав я” 6 стихир свята, Сл., І нині: свята. Прокімен дня. Стиховня свята. По “Отче наш”: тропар свята (1).
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Пятниця 1-го тижня після П’ятдесятниці
Мт. 5, 33 – 41 « А я кажу вам не клястися зовсім: ні небом, бо це престол Бога; ні землею, бо це підніжок стіп його; ні Єрусалимом, бо це місто великого царя.»
Дуже часто людина бере на себе багато обіцянок, постанов, рішень. Часто бачимо, як не можна потім їх дотримувати. Буває захопленість і потягнення емоціями, пережиттями, чи під впливом якоїсь книжки чи передачі яку подивилась. Тому Господь каже не клястися, тому, що ми не можемо бути категоричні, певні в тому чи іншому. Але завжди маємо найперше мати добрий намір. Навіть коли хочемо щось досягнути, щось хочемо мати виріше в майбутньому, завжди краще будувати це на своїх намірах. Бажаю досягнути цього чи того.
Часто ж коли робимо категоричні рішення і постанови, а потім цього не дотримуємось, то потім це нас знеохочує. Деколи диявол підсуває нам заохочення зробити певні наміри, рішення, а коли ми цього не робимо тоді вже підсуває знеохоту, а то і депресію. Маємо завжди носити в собі бажання, стремління досягнути чогось великого. Коли маємо в собі ці наміри, то з часом вони можуть стати реальністю.
Рим. 2, 14–29 «Через вас ім’я Боже зневажається між поганами»
Часто невоцерковлені люди згіршуються негідними вчинками християн, оскільки сприймають їх як тих людей, які б мали жити чесно, справедливо, досконало. Всі хочуть мати взірець, щоб повірити, що життя в святості реальне, а виявляється, що і християни можуть поводитись гірше ненавернених. Тоді постає у них сумнів щодо суті християнства як такого, якщо християни знають, як треба робити, вчать цього інших, а самі так не живуть.
Напевно, найбільша трудність сучасного християнства, що ми, християни говоримо правильні слова, але наше життя не таке. Бачимо, що сила і міць апостолів, учнів і перших християн була в тому, що їхні слова збігалися з вчинками. У народі не даремно кажуть, що слово промовляє, а вчинок потягає. Саме їхні вчинки були взірцем для інших. Їхнє життя навертало людей. Живімо згідно з тим, в що ми віруємо, що проповідуємо, інакше не лише інших, яких мали привести до Нього, відштовхнемо своїм лицемірством, а й самі можемо не зможемо потрапити до Божого Царства!
+Венедикт