3 (21) червня, середа. + Свв. великих царів і рівноап. Константина й Олени.
Ряд.: Апостол. – Рим. 80 зач.; 1, 18-27.
18 Бо гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей, які правду спиняють несправедливістю; 19 тому що те, що можна відати про Бога, їм явне, бо Бог їм об’явив; 20 невидиме ж його, після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: його вічна сила і божество, так що нема їм оправдання. 21 Бо, пізнавши Бога, не як Бога прославляли або дякували, але осуєтились у своїх мудруваннях, і притемнилося їхнє нерозумне серце. 22 Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними 23 і проміняли славу нетлінного Бога на подобу, що зображує тлінну людину, птахів, четвероногих і гадів. 24 Тому й передав їх Бог за похотями їхнього серця на нечистоту, щоб вони самі сквернили власні тіла між собою. 25 Вони замінили Божу правду на неправду і честь віддавали і служили створінню радше, ніж Творцеві, котрий благословен повіки. Амінь. 26 За це ж і видав їх Бог пристрастям ганебним, бо їхні жінки змінили природні вживання на протиприродні; 27 так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду.
Євангеліє. – Мт. 12 зач.; 5, 20-26.
20 Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарасеїв, не ввійдете в Царство Небесне. 21 Ви чули, що було сказано давнім: Не вбивай; і коли хтось уб’є, той підпаде судові. 22 А я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові. Хто ж скаже братові: Нікчема! – той підпаде Верховному Судові. А хто скаже: Дурень! – той підпаде під вогонь пекельний. 23 Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, 24 зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій. 25 Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. 26 Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага.
Свв.: Апостол. – Ді. 49 зач.; 16, 1-5; 12-20.
1 І він прибув у Дербу і Лістру. А був там один учень, Тимотей на ім’я, син однієї жінки, віруючої юдейки, а батька грека. 2 Він мав добру славу між братами Лістри й Іконії. 3 Павло хотів узяти його з собою і, взявши, обрізав із-за юдеїв, що були в тих місцях; усі бо знали, що його батько був грек. 4 Якже проходили через міста, передавали їм, щоб берегти ті постанови, що їх були схвалили апостоли і старші в Єрусалимі. 5 Отак Церкви утверджувались у вірі й росли числом щоденно. 12 звідти ж направилися на Филиппи, столичне місто частини Македонії -(римської) колонії. Ми перебули днів кілька у тім місті. 13 Суботнього ж дня вийшли поза браму над річку, де звичайно відбувалася молитва, та й посідавши, розмовляли з жінками, що там були зійшлися. 14 А слухала нас одна жінка, на ім’я Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятир, що почитала Бога. Господь відкрив їй серце так, що вона вважала на слова Павлові. 15 Коли ж охристилася вона і її дім, запросила нас, кажучи: «Як ви мене визнали за вірну Господові, ввійдіть і перебувайте у моїм домі.» І примусила нас. 16 Іншим разом, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток. 17 Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: «Ці люди – слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!» 18 Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові й, повернувшися, він сказав до духа: «Велю тобі ім’ям Ісуса Христа вийти з неї!» І в ту ж мить він вийшов. 19 Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади. 20 Привівши ж їх до воєвод, сказали: «Ці люди колотять наше місто; це юдеї.
Євангеліє. – Йо. 35 зач.; 10, 1-9.
1 «Істинно, істинно говорю вам: Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, – злодюга той, розбійник! 2 Хто ж увіходить дверима, той вівцям – вівчар. 3 Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і кличе він своїх овець на ім’я, і виводить їх. 4 А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають. 5 Не підуть за чужим вони – втечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих.» 6 Сказав ото їм Ісус цю притчу, та вони не второпали того, про що він казав їм. 7 Тож Ісус іще раз промовив до них: «Істинно, істинно говорю вам: Я – двері для овець. 8 Усі, скільки їх передо мною прийшло, – злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх. 9 Я – двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться. Увійде він, вийде -і знайде пасовисько!
Утреня: по “Бог Господь” тр. свята (2), Сл.: тр. свв., І нині: тр. свята. Дві катизми черг., сідал. свв., Сл., І нині: свята. Полієлей, Величання та сідал. свв., Сл., І нині: сідал. свята. Степенна “Від юності моєї”, прокімен свв., Єв. – Йо. 36 зач.; 10, 9-16. Пс 50 і стихира свв. Канонів 2: свята і свв. Катавасія свята. По 3-ій – конд.-ікос свята і сідал. свв., Сл., І нині: сідал. свята, по 6-ій – конд.-ікос свв., по 9-ій – світил. свв. (2), Сл., І нині: світил. свята. Хвалитні: 6 стихир: 3 свята і 3 свв., Сл.: свв., І нині: свята. По вел.славослов’ї – тр. свв., Сл., І нині: свята. Відпуст великий з помин. свята і свв.
Часи: на всіх часах: тр. свята, Сл.: тр. свв. Кондаки: на 1-му та 6-му – свята; на 3-му та 9-му – свв.
Літургія: тр. свята. і свв., Сл.: конд. свв., І нині: конд. свята. Прокімен, алилуя і причасний – свята і свв. Ряд.: Ап. – Рим. 80 зач.; 1, 18-27. Єв. – Мт. 12 зач.; 5, 20-26. Свв.: Ап. – Ді. 49 зач.; 16, 1-5; 12-20. Єв. – Йо. 35 зач.; 10, 1-9. Замість “Достойно” – ірмос 9-ї пісні канону свята з його приспівом.
Вечірня: катизма чергова. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 свята. і 3 мч., Сл.: мч., І нині: свята. Прокімен дня. Стиховня свята. По “Отче наш” – тропар мч., Сл., І нині: свята. Відпуст середній з помин. свята і мч.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Середа 1 тижня після Пятдесятниці
Мт. 5, 20 – 26 «Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі.»
Цей противник – це наша совість. Маємо жити в мирі з нашою совістю. Наша совість, наше сумління – це голос Божий. Це те, через що Бог промовляє до нас, що хоче сказати. Тож вслухаймося, будьмо уважні. Бог не кладе на нашу совість невимовних тягарів, неможливих до виконання. Бог через совість делікатно і спокійно промовляє, що ми здатні і що можливо зробити. Чим більше будемо вслухатися в голос Божий, а значить в совість, тим більше будемо чутливі, здатні цей голос Божий розрізняти. А чим більше будемо йти всупереч своїй совісті, тим більше вона буде грубша і черствіша. І ми не зможемо вслухатися в цей Божий голос, який говорить безпосередньо до кожного з нас. Тож завжди вслухаймося в наше сумління і живім у мирі з ним.
Рим. 1, 18–27 «Бо гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей»
Для нас може видатися дивним, що Бог, який є Любов’ю, може ненавидіти. Бог, що віддав своє життя за всіх, навіть за тих, які були ще грішниками, водночас ненавидить грішних людей. Звичайно, коли апостол вживає слово «ненавидить», він має на увазі, що Бог не сприймає такої постави людини, яка відкривається на гріх замість відкритися на добро.
Бог не змушує нас любити Його, жити свято і праведно, не кличе на силу до Неба, і як ми хочемо, так і живемо. Але водночас Бог ніколи не годиться на наш гріх, і Йому боляче коли ми грішимо не лише тому, що гріх Його ображає, а тому, що віддаляє нас від Бога. Адже Господь зі Своєї любові до нас віддав Своє життя, Він хоче нашого освячення і спасіння як найбільшого можливого добра для кожної душі!
+Венедикт