Четвер 11 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 2Кр. 4, 1 – 6
1 Ось чому, мавши це служіння, як помилувані, ми не втрачаємо відваги. 2 Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом. 3 А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть; 4 у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий. 5 Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми – слуги ваші ради Ісуса. 6 Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», – він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа.
Роздуми владики Венедикта: 2Кр. 4, 1 – 6 «Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми – слуги ваші ради Ісуса.»
Що є феноменом християнства? Те, що Христос об’явився людям, як Бог, і це об’явлення пізнали апостоли і ділились з іншими. Те, що самі пережили, те іншим передали і виклали в Євангелію, Послання, книги, які ми маємо в Новому Завіті. І так апостольська тяглість триває до тепер.
Нічого дивного в цьому немає, бо людина, яка пізнала Ісуса, неминуче хоче поділитися з іншими цим скарбом. Якщо ми не ділимось з іншими, то або не відкрили для себе стосунків з Богом, або зробили це недостатньо добре. Уявімо, коли б апостоли дізнались Добру Новину і ні з ким не ділились, нікому не служили б, що ми мали б тепер? Не було б християнства в цілому світі. Християнство саме задля того є, щоб ділитися Доброю Новиною. Тому пізнаваймо його самі і ділімось з іншими.
Євангеліє дня. Мт. 24,13-28
13 Але хто витримає до останку, той спасеться. 14 І ця Євангелія Царства буде проповідуватись по всьому світі, на свідоцтво всім народам. І тоді прийде кінець. 15 Отож, коли побачите “мерзоту запустіння”, провіщену пророком Даниїлом, поставлену на святім місці – хто читає, нехай розуміє! – 16 тоді ті, що в Юдеї, нехай втікають у гори; 17 а хто на покрівлі, хай не сходить узяти речі з своєї хати, 18 і хто в полі, хай не повертається назад узяти свою одіж! 19 Горе вагітним і годуючим за тих днів! 20 Моліться, щоб ваша втеча не сталася зимою, ані в суботу. 21 Скорбота ж: тоді велика буде, якої не було від початку світу аж понині, та й не буде. 22 І коли б ті дні не були вкорочені, ніхто б не врятувався; але заради вибраних будуть вкорочені дні тії. 23 І коли хто скаже тоді вам: Глянь, ось Христос, чи онде, – не вірте, 24 бо встануть лжехристи та ложні пророки, які чинитимуть великі знаки й чуда, щоб, коли можна, звести навіть і вибраних. 25 Ось я попередив вас. 26 Коли вам, отже, скажуть: Ось він у пустині, – не виходьте; ось він,.у криївках, – не вірте! 27 Як блискавка, що на сході блисне й вмить аж на самім заході сяє, так буде й прихід Чоловічого Сина. 28 Де бо є мрець, там і орли зберуться.
Роздуми Венедикта: Мт. 24,13-28 «Бо встануть лжехристи та ложні пророки, які чинитимуть великі знаки й чуда, щоб коли можна,звести навіть і вибраних».
Бачимо, що кожна людина на будь-якому континенті свідомо чи несвідомо шукає Бога, саме тому і розвинулось так багато релігій. Але дві тисячі років тому сталася революційна подія: вже не людина шукала Бога, а Сам Бог прийшов до людини. Саме тому завжди завданням Церкви було берегти цю правду про Бога, цей досвід Бога, вказувати на Господа. Ми бачимо, що впродовж історії в Церкві завжди повставали різні єресі, різні рухи, які старалися звести з цієї дороги правди, яку об’явив Христос.
Тому завдання і покликання кожного з нас – пізнавати правду про Бога, пізнавати вчення Церкви, знати в кого і в що я вірю, щоби вміти це іншим окреслити і передати. Тому дуже важливо для кожного з нас, щоб ми повсякчас більше і глибше здобували ці знання. Скільки б разів ми не читали Євангеліє, нам відкривається щось нове, скільки б разів ми не чули проповідей, нам відкривається щось нове, скільки б разів ми не читали тих чи інших релігійних чи богословських книг, ми знов і знов все більше відкриваємо для себе цю правду Божого об’явлення. Тому стараймося ніколи не зупиняючись упродовж свого життя, пізнавати правду про Господа, щоби завжди стояти насторожі віри Христової.