Субота 29 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. Еф. 2, 11–13
11 Тож пам’ятайте, ви, колись погани тілом, – яких звуть “необрізанням” ті, що звуться “обрізанням”, довершеним рукою на тілі, –
12 що ви того часу були без Христа, відлучені від прав ізраїльського громадянства й чужі заповітам обітниці, без надії і без Бога в цьому світі.
13 Тепер же в Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою.
Роздуми владики Венедикта:Еф. 2, 11–13 «У Христі Ісусі ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою»
Старий Заповіт – це історія вибраного народу. Бог вибирає один народ, щоб зберегти віру в єдиного Бога. Бачимо, яка непроста, трагічна і трудна історія цього вибраного народу. Однак Бог прагне спасти усіх, тому посилає Свого Сина, який йде на муки за гріхи всього світу, відкриває нову епоху, укладає Новий Заповіт з усім людством, з кожним, хто хоче спастися!
В Ісусі Христі всі стають вибрані, всі є покликані до Бога, незалежно, чи ми належимо до вибраного народу за тілом, чи ні. В Ісусі Христі всі стають спадкоємцями Царства Небесного. Однак успадкувати його можна лише тоді, коли прагнути до цього, цінувати його, ставати гідним увійти в нього!
Пам’ятаймо, яка велика ціна того, що ми з поган сталися вибраними Божими, це ціна Христової крові! Ніхто стільки не зробив для нас на світі, скільки зробив Ісус!
Євангеліє дня. Лк. 13, 17–29
17 І як він говорив це, усі противники його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які він зробив.
18 Далі промовив: “На що схоже Царство Боже? До чого б мені його прирівняти?
19 Воно схоже на зерно гірчичне, що чоловік узяв та й кинув у город свій, і воно вигналось і стало деревом великим, і небесне птаство гніздиться у його гілляках.
20 І знову промовив: “До чого мені прирівняти Царство Боже?
21 Воно схоже на закваску, що жінка взяла й поклала в три мірки борошна, аж поки все не скисне.”
22 Ісус проходив через міста та через села, навчаючи й простуючи до Єрусалиму.
23 Аж ото сказав хтось до нього: “Господи, чи мало буде тих, що спасуться?” Він відповів їм:
24 “Силкуйтеся ввійти через тісні ворота, багато бо, кажу вам, силкуватимуться ввійти, але не зможуть.
25 І як господар устане й замкне двері, а ви, зоставшися знадвору, почнете стукати у двері та казати: Господи, відчини нам! – він відповість вам: Не знаю вас, звідкіля ви.
26 Тоді ви почнете казати: Ми їли й пили перед тобою, і ти навчав нас на майданах наших.
27 Та він відповість: Кажу бо вам: Не знаю вас, звідкіля ви; геть від мене всі ви, що чините неправду!
28 Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у Царстві Божім, себе ж самих викинутих назовні.
29. Прийдуть тоді від сходу й від заходу, від півночі й від півдня й возсядуть (на бенкеті) в Царстві Божім.
Роздуми Венедикта:Лк. 13, 17–29 «На що схоже Царство Боже? До чого б мені його прирівняти? Воно схоже на зерно гірчичне».
Гірчичне зерно є дуже мале, ще менше, ніж зерно маку, але з нього виростає великий кущ. З малого – велике. Кожен з нас носить у своєму серці відчуття своєї малості, тому деколи хоче щось в житті здобути, чогось досягти, кимось стати, щоб ту свою малість подолати. Але ніхто і ніщо – ні матеріальні речі, ні посади, статус у суспільстві – не позбавлять нас того відчуття малості. Бо цю малість може заповнити лише Бог! Саме Великий Бог дає силу людині вирости великою.
До прикладу, погляньмо на святих – вони були звичайними людьми, такими, як ми, мали свої пристрасті, недоліки, помилки. Але вони дозволяли Богові займати щораз більше місця в собі, і щораз більше росла їхня велич. Ми так і співаємо: «Дивний Бог у святих своїх!» Великий Бог у святих своїх! Апостол Павло каже: «Бо вже не живу я, а живе в мені Христос!» Про це перебування Бога в собі Йоан Предтеча каже: «Мені треба маліти, а Йому рости!»
Дозволяймо Богові в нас рости! Не біймося, як писав наш Патріарх Йосиф, прагнути великих речей і великих бажань. Якщо в житті хтось прагне щось великого, то того досягає. Лише в Бозі і з Богом ми можемо досягти значних здобутків!