Четвер9 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 1 Кр. 14, 6–19
6 А тепер, брати, якщо б я прийшов до вас і заговорив мовами, яка вам користь із мене, коли я, говоривши до вас, не вділю вам ні об’явлення, ні знання, ні пророцтва, ні науки? 7 Так само воно і з бездушними речами, що дають звук, чи то сопілка, а чи то цитра: коли не видають із себе різних звуків, як розпізнавати, що грається на сопілці чи на гуслах? 8 Якже сурма лунає невиразно, хто приготується до бою? 9 Отак воно і з вами: коли ваша мова не має в собі ясних слів, як зрозуміти те, що ви говорите? Ви будете на вітер говорити! 10 Є їх чимало, тих усіляких мов на світі, і ні одна з них не позбавлена значення. 11 Та коли я не розумію значення слів, я буду тому, хто говорить, чужинцем, і той, хто говорить, буде мені чужоземцем. 12 Тим то й ви – коли вже так їх прагнете, отих духовних дарів, – старайтеся їх мати подостатком на збудування Церкви. 13 Тож, хто говорить мовами, хай молиться, щоб умів вияснити. 14 Бо коли я молюся мовами, дух мій молиться, а розум мій без плоду. 15 Що ж, отже, робити? Буду молитися духом, а й розумом буду молитись. Буду співати духом, а й розумом буду співати. 16 Інакше бо, коли благословлятимеш духом, – то як проста людина скаже «Амінь» на твою подяку, коли вона не знає, що ти кажеш? 17 Ти гарно дякуєш, та другий тим не повчається. 18 Дякую Богові моєму, що я більш усіх вас мовами говорю; 19 але в Церкві волію п’ять слів розумом моїм сказати, щоб навчити й інших, ніж десять тисяч слів мовами.
Роздуми владики Венедикта:1 Кр. 14, 6–19 «Тим то й ви – коли вже так їх прагнете, отих духовних дарів, – старайтесь їх мати подостатком на збудування Церкви»
Кожна чеснота, яку ми здобуваємо, кожна добра риса, кожен наш добрий вчинок – це не лише наша приватна справа, а справа цілої Церкви. Так само й кожен наш гріх не є лише нашою приватною справою, яку ми, коли можемо залагодити в сповіді, коли захочемо, бо поки ми цього не зробимо, його відчуває уся Церква.
Маємо завжди дбати і пильнувати стан своєї душі, розуміти, що наше життя – це є життя цілої Церкви. Так само, якщо члени цілої Церкви сповнюються святістю, праведністю, і це відчуває уся Церква.
Євангеліє дня. Мт. 20,17-28
17 Коли Ісус вирушав у Єрусалим, узяв осібно дванадцятьох і дорогою сказав їм: 18 “Отож ми вирушаємо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде відданий первосвященикам і книжникам, і засудять його на смерть. 19 І віддадуть його поганам, щоб ті глумилися, катували та розіп’яли його; а третього дня воскресне.” 20 Тоді підійшла до нього мати Заведеєвих синів зо своїми синами і вклонилась, щоб його про щось попросити. 21 Той же сказав їй: “Чого бажаєш?” Відповіла йому: “Скажи, щоб оці два сини мої сіли в твоєму Царстві – один праворуч, другий ліворуч тебе.” 22 У відповідь Ісус мовив: “Не знаєте, про що просите. Чи спроможні ви пити чашу, яку я маю пити?” Сказали йому: “Спроможні.” 23 Промовив до них: “Чашу мою питимете, але сісти праворуч мене чи ліворуч, – не моє це давати, лише – кому мій Отець приготував.” 24 Почувши це, десятеро почали нарікати на двох братів. 25 Ісус же, закликавши їх, сказав: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. 26 Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. 27 І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба. 28 Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох.”
Роздуми Венедикта: Мт. 20,17-28 «Син Чоловічий прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити…»
Ми дуже часто жаліємося на обставини нашого життя – все нам не так: не так хтось глянув на нас, не так хтось відізвався, не так хтось віднісся, не так хтось відреагував, не так нас оцінили, не врахували нашу думку і багато іншого.
Ми ж дуже часто хочемо, щоб усе нам якось сприяло, допомагало, служило нам, було б «для мене». Ісус каже цілковито іншу думку: «Я прийшов, щоб послужити». Бог, Творець усього видимого і невидимого, який є альфа і омега, початок і кінець, приходить на землю, щоб послужити людині.
Мені пригадуються слова одного міністра (не українського), який сказав: «Коли я був звичайною людиною, я міг послужити одиницям. Тепер я міністр і хоча знаю, що завжди ним не буду, але тепер я можу послужити тисячам або й мільйонам». Дуже важливо бути свідомим, що те місце, яке мені дав Господь – є місцем служіння для інших, місцем, де я можу щось зробити для когось, де мене Бог поставив, де Бог на мене розраховує і покладається на мене. Де Бог очікує від мене співслужіння так, як і Сам прийшов послужити, так і хоче, щоб ми служили.
Ми часто маємо претензії до інших «чому інші нам не служать», хоча ми цього прямо і не говоримо, натомість треба попробувати, ризикнути, відважитися просто наслідувати Христа у служінні іншим особам, які оточують нас. І найважливіше – найближчим, тобто родині: чоловік жінці, жінка чоловікові, жінка і чоловік дітям, батькам, близьким, друзям та кожній людині, яку поставив на нашій дорозі Господь. Треба пробувати побачити чого Бог хоче від мене, в якій спосіб я тій людині можу послужити. Часто достатньо просто вислухати, приділити час. Не треба багато. Але Бог чогось очікує від мене, щоб я саме тій людині, в тій конкретній ситуації послужив. І я маю для цього всі спосібності та здатності.