Середа 9 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 1 Кр. 13, 4–14,5
4 Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, 5 не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; 6 не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; 7 все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. 8 Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне. 9 Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо. 10 Коли настане досконале, недосконале зникне. 11 Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче. 12 Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний. 13 Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них — любов.
1 Змагайте до любови, але бажайте гаряче духовних дарів, особливо ж – дару пророцтва. 2 А хто говорить мовами, той не людям говорить, лише Богові; бо ніхто його не розуміє: він говорить духом таємні речі. 3 Хто ж пророкує, то говорить людям: на повчання, попередження, розраду. 4 Хто мовами говорить, той сам себе повчає; хто ж пророкує, той повчає Церкву. 5 Я хочу, щоб усі ви говорили мовами, але ліпше, щоб ви пророкували; бо більший той, хто пророкує, ніж той, хто мовами говорить, – хібащо він пояснює, щоб Церква мала повчання.
Роздуми владики Венедикта:1 Кр. 13, 4–14,5 «Змагайте до любови»
Ми звертаємо увагу на багато аспектів наших стосунків: на справедливість, чесність, відвертість… Усі ми такі різні, саме тому кожен по-своєму розуміє справедливість, чесність. Але найбільше і найважливіше в наших стосунках – це любов. Бо любов покриває недоліки одні одних. Любов приймає чиюсь інакшість, помилки другої особи, любов дає нам зв’язок в нашій різноманітності та гармонію цілісності.
Тому вміймо в наших стосунках дбати і ставити понад усе любов один до одного. Як би не було складно, стараймося любити ближніх. А з любові буде з’являтися справедливість, чесність, відвертість!
Євангеліє дня. Мт.20,1-16:
1 “Царство Небесне подібне до чоловіка-господаря, який рано-вранці вийшов найняти робітників у свій виноградник. 2 Домовившись із робітниками по динарію денно, послав їх у свій виноградник. 3 А коли вийшов, близько третьої години побачив інших, що бездільно стояли на ринку. 4 Він же їм сказав: Ідіть і ви в мій виноградник, що буде по справедливості, дам вам. 5 І ті пішли. Коли ж знову вийшов, близько шостої та дев’ятої години, зробив так само. 6 Близько одинадцятої вийшовши, стрінув інших, що стояли, і сказав їм: Чого тут увесь день бездільно стоїте? 7 Кажуть йому: Бо ніхто не найняв нас. Сказав їм: Ідіть і ви в виноградник. 8 Коли ж настав вечір, власник виноградника наказав своєму управителеві: Поклич но робітників та роздай їм заплату, почавши від останніх аж: до перших. 9 Ті, що прийшли близько одинадцятої години, взяли по динарію. 10 Коли приступили перші, думали, що більше дістануть. І вони взяли по динарію. 11 А взявши, стали ремствувати на господаря, 12 кажучи: Оті останні одну годину попрацювали, а ти зрівняв їх з нами, що зносили тягар і спекоту днини. 13 Той, відповідаючи одному з них, сказав: Друже, не кривджу тебе; чи не за динарія погодився зо мною? 14 Бери своє та йди! Хочу бо й цьому останньому дати, що й тобі. 15 Хіба не дозволено мені робити зо своїм, що захочу? Чи око ж твоє лукаве з того, що я добрий?! 16 Так то останні будуть перші, а перші – останні!”
Роздуми Венедикта: Мт.20,1-16
Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам про робітників, яких наймає господар на працю. Він наймає їх у різний час, а заплату дає ту саму.
У нашому житті ми також часто бачимо, здавалося б, певні несправедливості. Хтось живе безбожно і добре живе, а хтось побожно – і терпить скорботи, якісь невигоди. Кажемо, що комусь в житті більше щастить, комусь менше. Ми постійно оцінюємо: так краще, так гірше. Ми ж можемо назвати силу обєктивних обставин, які вплинули на те, що відбувається саме так чи інакше. Дуже ж важливо побачити, що наші обов’язки, наші справи, всі обставини чи люди навколо нас – не випадковість, а саме Бог все це дав. За всім цим стоїть Господь. Може хтось і має більші обов’язки, але має більшу благодать, більшу ласку до цього, хтось має менші обов’язки, однак Бог дає кожному міру Своєї благодаті. Може, хтось і більше щось виконає по людські, але має для того більші спроможності.
Тому дуже важливо для нас відчути цінність свого життя, даного Богом, відчути цінність того, що ми виконуємо, цінність наших справ, обов’язків. Напевно дуже мало хто з нас відчуває цю цінність, бо по-людськи ми рідко маємо свідомість, що те чи інше, що ми робим є великим перед Господом, воно має свою цінність перед Богом. Отже, треба усвідомлювати, що мої обов’язки і обставини мого життя – це місце мого служіння Богові та місце мого освячення і спасіння.