Понеділок 9 тижня після П’ятдесятниці

Апостол дня.  1 Кр. 11, 31–12, 6

31 Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили. 32 Коли ж Господь нас судить, він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зо світом. 33 Отож, брати мої, коли ви сходитеся їсти, один одного дожидайте. 34 Як хтось голодний, хай їсть удома, щоб вам не сходитися на засуд. Про інше ж, як прийду, розпоряджу.

1 Щождо духовних дарів, то я, брати, не хочу, щоб ви про них не знали. 2 Ви знаєте, що коли ви були погани, вас до німих ідолів нестримно тягнуло. 3 Тому вам заявляю: Ніхто, говоривши під впливом Духа Божого, не каже: Анатема Ісус! І ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого. 4 Є і між дарами різниця, але Дух той самий; 5 різниця теж і між служінням, але Господь той самий. 6 Різниця є і між ділами, але Бог той самий, який усе в усіх робить. 

Роздуми владики Венедикта:1 Кр. 11, 31–12, 6 «Різниця теж і між служіннями, але Господь той самий»

Коли подивитися на життя кожного з нас, то кожен з нас не є до кінця задоволений тим, що робить, не задоволений сам собою, своїми ближніми. Найчастіше ми незадоволені, бо порівнюємо себе і свої здобутки з іншим. Але погляньмо на це все через призму Божої любові. Бог любить нас всіх однаково. Але в своїй величезній любові обдарував кожного з нас різними дарами і спроможностями.

Тому важливо бачити свої спроможності, дані Богом, а також те, що Бог хоче від мене, як я можу послужити Йому і своїм ближнім цими дарами. Вміймо розпізнати дари, які ми отримали від Бога і тими дарами служити тим, кого Бог посилає нам в нашому житті.

Євангеліє дня. Мт. 18, 1–11:

1 Того часу підійшли до Ісуса учні й мовлять: “Хто найбільший у Небеснім Царстві?” 2 Ісус покликав дитину, поставив її серед них – 3 і каже: “Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. 4 Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві. 5 Хто приймає дитину в моє ім’я, той мене приймає. 6 А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря. 7 Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять! 8 Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненим у вогонь вічний. 9 І коли око твоє до гріха тебе призводить, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогняне пекло. 10 Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця. 11 Бо Син Чоловічий .прийшов спасти те, що загинуло.

Роздуми Венедикта: Мт. 18, 1–11: «Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе».

Бачимо як різко, категорично та однозначно каже Христос, щоб відітнути ту частину тіла, яка нас спокушає. Але чи йдеться саме про буквальне розуміння? Звичайно, ми всі погодимось, що ні. Але чому ж так Господь говорить категорично? Щоби навчити нас, що ми маємо бути часто категоричні в своєму житті. Саме коли приходять якісь грішні думки, бажання, найменші спокуси, пропозиції диявола, маємо одразу їх відкидати. Бо будь – який наш гріх, будь – яке наше падіння завжди починалося від малого.

Якщо ми погодились на думку, яка незгодна з Божим словом і наукою Церкви, прийняли якесь грішне бажання у своєму серці, то за найліпшої нагоди ми його зреалізуємо. Кожен гріх починається від маленької згоди на якесь бажання чи думку в середині нас.

Маємо категорично різко відкидати все, що може привести нас до гріха, ще на початку, і саме цього нас вчить Господь. Відтинаймо без сумніву навіть найменші злі задуми і думки, які приходять до нас, щоб не віддалитись від Бога!