4 (22) квітня, Субота Лазарева. + Св. свщмч. Василія, пресвітера Анкирського.

Апостол Євр. 333 зач.; 12, 28-13, 8.

28. Тому що ми приймаємо непохитне царство, зберігаймо благодать, то й служімо нею довподоби Богові з побожністю й острахом. 29. Бо Бог наш – вогонь, що пожирає.

1 Братня любов нехай перебуває! 2 Гостинности не забувайте, бо нею деякі, не відаючи, ангелів були вгостили. 3 Про в’язнів пам’ятайте, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, що страждають, оскільки й ви самі в тілі. 4 Подружжя хай у всіх буде в пошані й ложе хай буде без плями, бо Бог буде судити блудників та перелюбців. 5 У вашій поведінці не будьте грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте, сам бо говорив: «Я тебе не зоставлю, я тебе не покину», 6 так що ми сміло можемо сказати: «Господь – мій помічник: я не боюся. Що може мені людина зробити?» 7 Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. 8 Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.

Євангеліє Йо. 39 зач.; 11, 1-45.

1 Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. 2 Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. 3 Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.» 4 Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.» 5 Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря. 6 Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував. 7 Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.» 8 Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?» 9 Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього. 10 Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!» 11 Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.» 12 А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.» 13 Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була. 14 Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся, 15 і радію я за вас, що мене там не було, – щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.» 16 Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.» 17 Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі. 18 Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п’ятнадцять, 19 і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові. 20 Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. 21 Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, – мій брат не вмер би! 22 А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.» 23 І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.» 24 «Знаю, – каже до нього Марта, – що воскресне у воскресіння, дня останнього.» 25 А Ісус їй: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! 26 Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?» 27 «Так, Господи, – каже йому, – вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.» 28 Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.» 29. Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього. 30 Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта. 31 Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати. 32 Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!» 33 Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, 34 запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.» 35 Заплакав Ісус. 36 І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!» 37 А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?» 38 І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху. 39 «Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.» 40 «А хіба я тобі не казав, – озвавсь Ісус, – що коли віруєш, то побачиш славу Божу?» 41 Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене! 42 Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.» 43 А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» 44 І мертвий вийшов із зав’язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв’яжіть його і пустіть, нехай ходить.» 45 І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.

Від цієї суботи аж до неділі ап. Томи включно співаємо тільки службу з Тріоді.

Утреня: по “Бог Господь”: тропар свята (2), Сл., І нині: свята. Катизми черг., сідальні свята, “Ангельський собор” саме так, як у неділю; і по сідальних – “Воскресіння Христове”, Пс. 50 і одразу два канони свята. Катавасія після кожної пісні – ірмос канону Тріоді. По 3-ій – сідальний свята, по 6-ій – конд.-ікос свята. На 9-ій не співаємо “Чеснішу”; по 9-ій – “Свят Господь Бог наш” (3), світильний свята. Хвалитні – 8, всі свята, Сл.: свята, І нині: “Преблагословенна”. По вел. славослов’ї – тропар свята. Відпуст свята.

Часи: на всіх тропар і кондак свята.

Літургія св. Йоана Золотоустого: вся служба свята; замість Трисвятого співаємо: “Ви, що в Христа хрестилися”. Ап. – Євр. 333 зач.; 12, 28-13, 8. Єв. – Йо. 39 зач.; 11, 1-45. Замість “Достойно” – ірмос 9-ї пісні канону утрені. Причасний свята.

Вечірня: “Блажен муж”. На “Господи, візвав я” 10 стихир свята, Сл., І нині: свята. Прокімен дня. Три читання: Буття 49, 1-2, 8-12; Софонії 3, 14-19; Захарії 9, 9-15. Литія і Стиховня свята. По “Отче наш”: тропар, глас 1 «Всезагальне Воскресіння” (2) і тропар, глас 4 «Поховані з Тобою» (1).

Мої розважання Євангелії.

«Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?»

Так ясказав Ісус Марті та нам говорить. Хоть Марта сказала, що вірить, та не повірила Йому на слово. Так само і ми… Говоримо, що віримо. А коли приходить випробування, то чого вартує наша віра?

Дуже часто слова Євангелії як і всієї Біблії ми сприймаємо як добру казочку про доброго Бога. “Як Добро перемагає Зло”. Але Бог не ствоював окремо Добро і окремо Зло. Ці поняття існують тільки в свідомості людини. Адам, з’ївши з дерева пізнання добра і зла, пізнав ці поняття і був вигнаний з Раю. А якби не з’їв, то до сих пір не знав би, що існує добро і зло? І ми разом з ним. Але Адам першим не повірив Богові, що не можна їсти з цього дерева, “бо помреш“. І був наказаний – помер… Бог завжди дотримує свого слова. Бо Бог – це Слово. “Спочатку було Слово, і Слово було від Бога, і Слово було Бог”.

Тому навчімося ВІРИТИ всьому, що сказане Богом через пророків, чи Сином Божим Ісусом Христом, який говорив від Отця. Читаймо частіше святу Євангелію, роздумуємо над словами Ісуса. І сприймаймо їх буквально. Як Ісус сказав, так і буде. Бо Ісус Христос – це воплочення Слова! амінь