28 (15) березня, субота. Субота акафістова + Св. мч. Агапія і з ним шести мучеників.
Апостол Євр. 322 зач.; 9, 24-28.
24 Христос бо ввійшов не в рукотворну святиню, яка була подобою правдивої, а в саме небо, щоб тепер з’явитися за нас перед обличчям Божим. 25 Та й не на те, щоб принести себе самого багато разів у жертву, як входить архиєрей щороку в святиню з не своєю кров’ю; 26 інакше бо він був би мусів багато разів страждати від заснування світу. Тепер же він раз назавжди з’явився на кінці віків, щоб знищити гріх своєю жертвою. 27 І як призначено людям раз умерти, потім же суд, 28. так і Христос лише один раз мав себе принести, щоб узяти на себе гріхи багатьох, а вдруге не заради гріха з’явиться тим, що очікують його на спасіння.
Євангеліє Мр. 35 зач.; 8, 27-31
27 І пішов Ісус із своїми учнями до сіл Филипової Кесарії, і дорогою розпитував учнів своїх, мовивши до них: За кого мене люди мають? 28 Ті йому й відказали: Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, а ще інші за котрогось із пророків. 29. А ви, – спитав їх, – що кажете про мене: хто я? Озвавсь Петро та й каже до нього: Ти – Христос. 30 Але наказав їм гостро, щоб нікому не говорили про нього. 31 І він узяв навчати їх, що Синові Чоловічому багато треба вистраждати, а й відцураються його старші, первосвященики та книжники, буде він убитий, по трьох же днях воскресне.
Апостол Євр. 320 зач.; 9, 1-7.
1 Перший завіт мав також свої установи щодо служби і святиню земну. 2 Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься «Святе». 3 За другою ж завісою був намет, званий «Святе Святих», 4 із золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, цілковито покритий золотом; в ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. 5 А зверху над ним херувими слави, що крильми отінювали віко. Але про це не час тепер говорити докладно. 6 І при такому влаштуванні всього цього в перший намет увіходять завжди священики, виконуючи служби, 7 в другий – раз на рік – лиш архиєрей, і то не без крови, що її він приносить за свої і людські провини.
Євангеліє Лк. 54 зач.; 10, 38-42; 11, 27-28
38 Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. 39 Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40 Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: “Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.” 41 Озвався Господь до неї і промовив: “Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42 одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.”
27 Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: “Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.” 28 А він озвався: “Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.”
Утреня: по “Бог Господь” тропар Акафісту (2), Сл., І нині: той самий. По 1-му стихослов’ї – мала єктенія і кондак “Непереможній Владарці”. Ієрей, одягнений у всі світлі ризи, відчиняє св. двері й кадить за звичаєм; підійшовши до престола, співає першу третицю ікосів-кондаків, і по її закінченні хор знову співає початковий кондак “Непереможній Владарці”. По 2-му стихословї, і по 3-й і 6-й піснях канону, одразу після малої єктенії, ієрей співпає інші три третиці ікосів-кондаків, а хор – кондак “Непереможній Владарці”. На початку кожної третиці, ієрей кадить так, як на початку першої. Після відспівання 4-ї третиці ієрей зачиняє царські двері, знімає повні ризи, одягає єпитрахиль і продовжує відправу утрені. Канон храму святого і Акафісту. Катавасія “Відкрию уста мої” до 6-ї пісні. Від 6-ї пісні не беремо канон храму, а співаємо канон Акафісту та два канони Тріоді. По 3-й пісні – сідальний свята, по 6-й – відразу по малій єктенії співаємо останню третицю ікосів-кондаків з кондаком “Непереможній Владарці” перед початком і по закінченні, однак останній її кондак “О Всехвальна Мати” співаємо тричі, після цього – 1-й ікос і тоді – “Непереможній Владарці”. По 9-й – світильний свята. На Хвалитних 4 стихири свята, Сл. І нині: свята. Після Вел. славослов’я тропар свята.
Часи: на всіх тропар і кондак свята.
Літургія св. Йоана Золотоустого: антифони повсякденні (або зображальні). Все Акафістової суботи. Ряд.: Ап. – Євр. 322 зач.; 9, 24-28. Єв. – Мр. 35 зач.; 8, 27-31. Богородиці: Ап. – Євр. 320 зач.; 9, 1-7. Єв. – Лк. 54 зач.; 10, 38-42; 11, 27-28.
Вечірня: “Блажен муж”. На “Господи, візвав я” 10 стихир: 6 неділ., 4 мчч., Сл.: мчч., І нині: догмат 1-го гласу. Прокімен дня. Стиховня неділ. По “Отче наш”: тропар неділ., Сл.: тропар мчч., І нині: богород. з неділ. за гласом «Слава». Відпуст великий з помин. неділ. і мчч.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Євангеліє
Мр. 8, 27–31: «А ви, – спитав їх, – що скажете про Мене, хто Я?».
Добре коли ми читаємо Євангеліє, Новий і Старий Заповіт, твори Отців Церкви чи інші духовні, релігійні твори. Добре, що ми знаємо про Бога, вчимо катехизм, Науку Церкви. Але поки ці знання не будуть підкріпленні нашим особистим досвідом пізнання Бога, доти ми будемо знати про Нього зі слів інших.
Кожен з авторів Євангелія, – Марко, Матей, Йоан, Лука, – написав те, що він особисто пережив і передав свої особисті знання про Бога. Коли читаємо твори якогось святого – Антонія Великого, Василія Великого, Пахомія, Григорія – хто б то не був, то це теж їхній досвід, те, що вони особисто досвідчили, як відкрили для себе Бога.
Для кожного з нас дуже важливо усвідомити, ким Бог є для мене особисто? Як в Євангелії, коли Христос питає: «Що кажуть люди, хто я є?», то учні оповідають, що одні мають за того, другі думають про Нього інакше. І тоді Христос каже: «А ви що скажете, Хто Я є?» І будьмо певні, що це питання до кожного з нас: «Ким Я є для тебе?»
Апостол
Євр. 9, 24–28
«Христос лише один раз мав Себе принести, щоб узяти на Себе гріхи багатьох»
Непростим для нашого розуміння те, як Господь прощає людей через свою смерть і розп’яття, відкупляє людину з її гріхів, вчинених до Його розп’яття і після. Його ж велика любов до нас привела Його на смерть на хресті.
Хрест є знаком нашого спасіння, місцем нашого спасіння і тому, які б ми падіння не мали, які б недоліки ми не посідали, якими б не були промахи, завжди маємо мати перед очима цей хрест Господній, місце нашого спасіння. Господь нам дарував спасіння, воно є вже наше. Потрібно лише, щоб це спасіння стало реальністю нашого життя. Нам це дано, лиш маймо відвагу це втілювати в своє життя.
+Венедикт