27 (14) березня, п’ятниця. + Прп. Венедикта.
Апостол 1 Кор. 1, 18-24
18 Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. 19 Писано бо: «Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу! 20 Де мудрий? Де учений? Де дослідувач віку цього?» Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? 21 А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. 22 Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, – 23 ми проповідуємо Христа розп’ятого: -ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, 24 а для тих, що покликані, -чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість.
Євангеліє Йо. 3, 13-17
13 Ніхто не ввійшов у небо, крім того, хто зійшов з неба: Син Чоловічий! 14 Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, 15 щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним. 16 Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. 17 Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти.
Утреня: замість “Бог Господь” співаємо “Алилуя” і троїчні тропарі 8-го гласу. Катизми 3; сідальні: 1-й – Октоїха, 2-й і 3-й – Тріоді. Пс. 50 і канон. На 5-ій, 8-ій, та 9-ій – канон прп. та два Тріоді. На інших – тільки канон прп. Катавасія – ірмос останнього канону. По 3-ій – сідал. прп., по 6-ій – конд.-ікос прп. По 9-ій – “Достойно” і по єктенії – світильний гласу. Перед малим славослов’ям ієрей виголошує: “Тобі належить слава” а відтак «Слава Тобі, що світло нам показав». Стиховня Тріоді. “Добре воно” (2), по “Отче наш”: тропар “Стоячи у храмі”; відтак “Господи, помилуй” (40) і по останньому поклоні одразу “Прийдіте, поклонімся” тричі й 1-й час.
Часи: все за пісним уставом святої Чотиридесятниці.
Літургія Передосвячених Дарів: катизма 18. На “Господи, візвав я” 10 стихир: 3 Тріоді та 7 свята (Акафістової суботи), Сл., І нині: свята. Прокімен: “Щедрий і милостивий”, читання: Бт. 22, 1-18; другий прокімен: “Як величні”, читання: Прип. 17, 17-28; 18, 1-5. Далі – за чином Літургія Передосвячених Дарів.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім читанням
Бут. 22, 1–18: «Бог подбає собі ягня на всепалення».
Сьогодні перед нами постає непроста і дивна для розуміння ситуація. Господь закликає Авраама, щоб він приніс в жертву свого сина. І бачимо, що Авраам, хоча дуже тяжко це переживає у своєму серці, але не замислюється, не вагається над цим повелінням Господа. Тому що Авраам глибоко свідомий: лише Бог дав йому цього сина, а міг і не дати. Виходячи з цього мислення, це не його син, це Божий син, якого Бог дав, а значить подбає про свого сина навіть в таких незрозумілих обставинах. І Авраам готовий того сина, якого вже, здавалось би, «присвоїв», віддати назад. Як бачимо, це закінчується тим, що голос Господній – ангел Господній, зупиняє Авраама, коли той виявляє цю безмежну довіру до Бога, безмежне уповання на Нього.
У своєму житті ми часто уповаємо на себе, на близьких, на інших впливових людей, але дуже мало уповання покладаємо на Бога. Ми хочемо дати собі раду самі, бо часто несвідомі того, що коли ми довіряємо Богові, віримо Богові, покладаємося на Бога, то у Ньому все можливо.
І саме над цим ми маємо працювати – плекати своє християнське життя. Щоб основою і фундаментом нашого підходу до життя, праці, обставин, ближніх, до всього, що діється з нами, було уповання і довіра до Бога.
+Венедикт