24 (11) червня, середа, + Свв. апп. Вартоломея й Варнави.

Ряд.: Апостол. – Рим. 105 зач.; 11, 2-12.

2 Бог не відкинув свого народу, що його наперед вибрав. Чи ж ви не знаєте, що Письмо про Іллю говорить, коли він скаржиться до Бога на Ізраїля? 3 «Господи! Пророків твоїх повбивали і жертовники твої поруйнували, лишився тільки я один, і шукають душі моєї.» 4 І що ж йому відповідає віще слово Боже? «Зоставив я собі сім тисяч чоловік, що перед Ваалом коліна не схилили.» 5 Отак і нині є останок, вибраний за благодаттю. 6 Коли ж за благодаттю, то не за діла; інакше благодать не була б благодаттю. 7 Що ж? Чого Ізраїль шукав, того не осягнув, вибрані ж осягнули. А решта затверділи, 8 як написано: «Бог дав їм аж по нинішній день дух приголомшення, очі, щоб не бачили, і вуха, щоб не чули.» 9 А Давид каже: Нехай їхній стіл сильцем їм буде, пасткою: їм на падіння та на заплату. 10 Нехай їхні очі потемніють, щоб не бачили, а їхній хребет зігнеться назавжди.» 11 Отож питаю: Хіба вони спотикнулися, щоб упасти? Ні, зовсім ні! Але їхнє падіння стало для поган спасінням, щоб викликати їхню заздрість. 12 А коли їхнє падіння це багатство для світу і коли їхній занепад це для поган багатство, то скільки більше повнота їх?

Євангеліє. – Мт. 42 зач.; 11, 20-26.

20 Тоді Ісус почав докоряти тим містам, у яких відбулося найбільше його чуд, за те, що не покаялися. 21 “Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Витсаїдо! Бо якби чуда, що в вас відбулися, сталися в Тирі й Сидоні, вони б давно покаялись у волосяниці та в попелі. 22 Тому кажу вам: Тирові й Сидонові судного дня легше буде, ніж вам. 23 Та й ти, Капернауме, чи піднесешся попід небеса? – Аж до аду зійдеш! Бо якби чуда, які в тебе відбулися, сталися в Содомі, він лишився б аж досі. 24 Тому кажу вам: Землі Содомській легше буде судного дня, ніж тобі.” 25 Тоді ж Ісус заговорив: “Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам. 26 Так, Отче: бо так тобі було довподоби.

Апп.: Апостол. – Ді. 28 зач.; 11, 19-26; 29-30.

19 Ті ж, що були розсипалися через гоніння з приводу Стефана, досягли аж до Фінікії, Кіпру та й Антіохії, нікому не проповідуючи слова, крім юдеїв. 20 Були ж між ними деякі мужі з Кіпру та з Кирени, які прийшли в Антіохію та промовляли й до греків, благовіствуючи їм Господа Ісуса. 21 Рука Господня була з ними, і велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа. 22 Чутка про це дійшла до вух Церкви, що в Єрусалимі, і вони вислали Варнаву в Антіохію. 23 Коли він прийшов і побачив ласку Божу, зрадів і підбадьорив усіх триматися Господа рішучим серцем, 24 бо він був чоловік добрий, повний Святого Духа та віри. І пристало багато людей до Господа. 25 Тоді (Варнава) вирушив у Тарс розшукати Савла 26 і, знайшовши, привів його в Антіохію. Вони збирались цілий рік у церкві й силу людей навчали. В Антіохії вперше учнів називано християнами. 29. Тож учні, кожний з них по спромозі, ухвалили послати братам, що жили в і Юдеї, допомогу; 30 що й зробили, пославши її старшим через руки Варнави і Савла.

Євангеліє. – Лк. 51 зач.; 10, 16-21.

16 Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене.” 17 Повернулись сімдесят два з радістю, кажучи: “Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імени.” 18 Він же сказав їм: “Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. 19 Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить. 20 Одначе, не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі.” 21 Того часу Ісус був зрадів Святим Духом і промовив: “Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так тобі подобалося.

Утреня: по “Бог Господь”: тр. апп. (2), Сл, І нині: богород. з неділ. за гласом тр. апп. Катизми черг., сідал. апп. Полієлей з Величанням, сідал. апп. Степенна “Від  юности  моєї”. Прокімен апп., Єв. – Йо. 67 зач.; 21, 15-25, стихира апп. Канонів 2: Богородиці (“Немокрими ногами”, або “Море перейшовши”) та апп. Катавасія “Відкрию уста мої” . По 3-ій – сідал. апп. По 6-ій – конд.-ікос апп. По 9-ій – світил. апп. Хвалитні 4, всі апп., Сл.: апп., І нині: богород., за гласом Сл. По вел. славослов’ї – тр. апп., Сл., І нині: богород. з неділ. за гласом тр. апп. Відпуст великий, як на Вечірні.

Часи: на всіх часах тр. і конд. апп.

Літургія: все тільки ап. Ап. і Єв. – дня і апп. Ряд.: Ап. – Рим. 105 зач.; 11, 2-12. Єв. – Мт. 42 зач.; 11, 20-26. Апп.: Ап. – Ді. 28 зач.; 11, 19-26; 29-30. Єв. – Лк. 51 зач.; 10, 16-21.

Вечірня: катизма чергова. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 Октоїха і 3 прпп.;  Сл.: прпп., І нині: богород. за гл. Сл. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тр. прпп., Сл., І нині: богород. відпустовий за гласом тр. прпп. Відпуст середній з помин. прпп.

Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 4 тижня по П’ятдесятниці

Мт. 11, 20–26 «Ти затаїв це від мудрих та розумних і відкрив це немовлятам»

Може здаватись дивним, як Господь може затаїти щось від когось, адже Він хоче кожну людину привести до Свого Царства, кожній відкрити правду про себе.

Однак, часто людина почувається самодостатньою, вважає, що сама може дати собі раду, і Господь тоді ніяк не може втрутитися в її життя, щоб допомогти. Лише, коли людина почувається безпомічною, слабкою і шукає допомоги, просить Бога про заступництво, пускає Його в своє життя, тоді Він може допомогти.

Рим. 11, 2– 2 «Отак і нині є останок, вибраний за благодаттю»

В історії Старого Завіту бачимо часто, як вибраний народ відходив від віри в єдиного Бога. Лишались віруючими не багато. Сучасний світ також для нас часто виглядає агресивним, зматеріалізованим, прагматичним, і на такому тлі ми не можемо усвідомити собі, що в світі є багато людей на різних становищах. Є бідні, є багаті, є люди, які, незалежно від соціального статусу, живуть вірою.

Будьмо певні, що доки існуватиме світ, Вселена, доти люди будуть жити вірою в Бога. Ніколи не звертаймо увагу на обставини, які є навколо нас. Бо обставини є такі, які є. Але будьмо свідомі того, що як в історії Церкви були такі свідки віри, що у будь-яких обставинах завжди жили вірою, завжди уповали на Господа, то і в нас ніякі обставини цієї можливості не заберуть.

+Венедикт