24 (11) травня, Неділя 7-ма після Пасхи, свв. отців I-го Вселенського Собору. Глас 6. Єв. 10.
+ Свв. рівноапп. Кирила й Методія, учителів слов’янських.
Отців: Апостол. – Ді. 44 зач.; 20, 16-18; 28-36.
16 Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П’ятидесятниці бути в Єрусалимі. 17 З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18 Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами 28. Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров’ю власною. 29. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30 Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31 Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум. 32 А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими. 33 Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. 34 Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35 У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя – давати, ніж брати.» 36 Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися.
Євангеліє. – Йо. 56 зач.; 17, 1-13.
1 Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, 2 згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому. 3 А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого – Ісуса Христа. 4 Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання. 5 Тепер же прослав мене, Отче, у себе – славою тією, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ! 6 Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти від світу передав мені. Вони були твої, ти ж передав мені їх, і зберегли вони слово твоє. 7 Нині збагнули вони, що все, тобою дане мені – від тебе; 8 слова бо, тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від тебе я вийшов, і увірували, що ти мене послав. 9 Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони – твої. 10 І все моє -твоє, твоє ж – моє, і в них я прославився. 11 Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми! 12 Бувши з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; тих, яких ти передав мені, я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання. 13 Тепер же іду до тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть.
Рівноап.: Апостол. – Євр. 318 зач.; 7, 26-8, 2.
26 Якраз і годилося, щоб ми мали такого первосвященика непорочного, відлученого від грішників і вищого за небеса, 27 який не має потреби, як архиереї, щодня приносити перше за власні гріхи жертви, а потім за гріхи народу, бо він зробив це раз, принісши себе самого в жертву. 28. Закон бо настановляє архиєреями людей, немочі підлеглих, а слово клятви, що було після закону, настановляє Сина, що навіки досконалий. 1 Головна ж річ нашої бесіди та, що ми маємо такого архиєрея, який возсів на небі по правиці престола Величі, 2 служителя святині й справжнього намету, що його Господь спорудив, не чоловік.
Євангеліє. – Йо. 36 зач.; 10, 9-16.
9 Я – двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться. Увійде він, вийде -і знайде пасовисько! 10 Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя – щоб достоту мали. 11 Я – добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. 12 Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, – бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує. 13 Бо він – наймит і не турбується вівцями. 14 Я ж – добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають. 15 Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець. 16 Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, – і буде одне стадо й один пастир!
(Служба Вознесіння не береться, а співається недільна, рівноап. і Отців).
Утреня: На „Бог Господь”: тропар недільний раз і Отців, Слава: рівноап., І нині: богородичний недільний, за гласом рівноап. Все інше до канону – недільне, полієлей з „Величаннями” і по іпакою – всі три сідальні рівноап. Єв. – Йо. 66 зач.; 21, 1 – 14. Канонів 3: недільний з ірмосом, рівноап. і Отців. Катавасія по кожній пісні – Зіслання. По 3-ій пісні – кондак-ікос рівноап. і сідальний Отців, Слава: рівноап., І нині: богородичний. По 6-ій – кондак-ікос Отцям. По 9-ій – „Свят Господь Бог наш” і світильний недільний й Отців, Слава: рівноап., І нині: 6огородичний (недільного світильного). Хвалитних стихир – 8: 3 недільних, 2 Отців і 3 рівноап. зі славним, Слава: Отців, І нині: „Преблагословенна”. По великому славослов’ї – тропар недільний, один з двох звичайних. По відпусті утрені – Слава, і нині: євангельська стихира.
Часи: тропар недільний, відтак Слава: на 1-му і 6-му – Отців; на 3-му і 9-му – рівноап. Кондаки: на 1-му і 6-му – Отців; на 3-му і 9-му – рівноап.
Літургія: Тропар недільний, Отців і рівноап.; кондак Отців, Слава: рівноап., І нині: богородичний воскресний за гласом наславника. Прокімен, апостол, алилуя і євангелія – спочатку Отців, а відтак рівноап.; причасний „Хваліте” і прп. Отців: Ап. – Ді. 44 зач.; 20, 16-18; 28-36. Єв. – Йо. 56 зач.; 17, 1-13.Рівноап.: Ап. – Євр. 318 зач.; 7, 26-8, 2. Єв. – Йо. 36 зач.; 10, 9-16.
Вечірня: катизми нема. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 свята і 3 свв., Сл.: свв., І нині: свята. Прокімен дня. Стиховня свята. По “Отче наш” – тропар свв., Сл., І нині: свята. Відпуст з помин. свята і свв.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Святих Отців 1-го Вселенського Собору в Нікеї
Ів. 17, 1–13: «Отче Святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти Мені передав».
Хоча ми знаємо про те, що Христос об’явив правду про Бога, про Отця, Бог явив нам Отця, але й знаємо, що людина завжди здатна дивитись на правду суб’єктивно, зі своєї «дзвіниці». І тому це об’явлення про Христа час від часу трактували по-своєму, з’являлися єресі, кожен претендував на власну правду.
Отці Першого Вселенського Собору, яким присвячена Сьогоднішня неділя, проголосили певні догми, а це Символ віри, цю його першу частину, щоб окреслити нашу віру. Те, що ми віримо в Бога, в Сина Божого Ісуса Христа, те, що ми маємо правдиву віру, яку Христос нам передав – це чистота віри, це віра незатемнена, неперекручена.
Стараймося цю нашу віру пізнавати, щоб могти її в чистоті передавати іншим поколінням, цю віру, яку явив нам Христос від Отця, цю віру, яку досвідчили апостоли і передали іншим ученикам, а ті іншим поколінням. Вміймо цю віру Церкви пізнавати, щоб могти її в чистоті передати іншим!
Ді. 20, 16–18, 28, 36
«Більше щастя давати, ніж брати»
Для нас дуже мило і приємно, коли про нас інші пам’ятають, телефонують і турбуються нами. Нам є приємно отримувати якісь подарунки, мило, що не забувають про нас. І нам боляче, коли цього немає. Але, напевно, ми не раз досвідчували, коли ми щось отримуємо, ця радість триває якийсь час, поки ми це посідаємо – кілька хвилин чи годин. Потім же зауважуємо, що воно не приносить нам цієї радості, на яку ми сподівались, коли прагнули цього.
У житті кожний з нас мав більший чи менший досвід того, коли ми не тільки щось отримали, а комусь іншому давали. Звичайно, нам непросто це робити, бо ми не є глибоко і добре навчені це робити. Однак добре пам’ятаємо, як відчували тоді радість, милість і приємність, коли когось чимось нагороджували, коли комусь щось давали. Тож вміймо завжди і повсякчас не стільки очікувати і шукати від когось іншого, шукати різних нагород і дарів, а вміймо дарувати. Чим більше будемо дарувати, розпоряджуватись тими добрами, які маємо, то більше Бог нас буде нагороджувати цими добрами, щоб ми і далі могли обдаровувати інших, давати іншим.
+Венедикт