Четвер 15 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. Гл.3, 23–4,5
23 Раніш, ніж прийшла віра ми були замкнені під охороною закону очікуючи віри, що мала відкритися, 24 так що закон був нашим вихователем, аж до Христа, щоб вірою ми оправдалися. 25 А як прийшла віра, ми вже не під вихователем. 26 Бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса. 27 Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися. 28. Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі. 29. А коли ви Христові, то ви потомство Авраама, спадкоємці за обітницею.
1 Кажу бо: Доки спадкоємець малоліток, він нічим не відрізняється від слуги, хоч він і пан усього, 2 але під опікунами та домоправителями перебуває до призначеного батьком часу. 3 Отак і ми, як були малолітками, були підневолені первням світу. 4 Якже сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, 5 щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення.
Роздуми владики Венедикта: Гл.3, 23–4,5 «Нема юдея ані грека, нема невільника, ні вільного, немає ні чоловіка, ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі»
В людському житті в нас є свої стосунки, які нас єднають, а це родинні, приятельські, по зацікавленнях. Нас часто єднає те, що знаємо одні одних, або належимо до певної групи осіб, до певної нації. І часто в житті ми так будуємо своє життя, що навіть ми як християни живемо в своєму християнському середовищі, а інших людей, які поза цим середовищем, часто сприймаємо як неблизьких нам. Господь дає нам зрозуміти щось більше: всі ми є в Христі браття і сестри.
Кожна людина, яку я зустрічаю на своїй життєвій дорозі, мені є братом і сестрою. Всі ж ми промовляємо до Бога «Отче наш». Питання для кожного з нас, чи ми віримо в це, що промовляємо. Коли ж трошки усвідомимо собі, що ми маємо спільного Отця, тоді лиш наша почнемо будувати братерські стосунки одні з одними. Так, може інші особи цього не свідомі, однак я мав би своєю поставою і поведінкою до них, це їм показати. Може вони цього не розуміють, але своїм життям я мав би засвідчити їм про це. Це не є так просто це робити. Але найперша маємо бути свідомими, що маємо спільного Отця і лиш тоді почнемо жити цим крок за кроком. Бачимо, на прикладі святих, що вони завжди старались обдаровували кожну людину любов’ю, всіх приймали, як своїх братів і сестер.
Євангеліє дня. Мр.6, 30-45
30 Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали. 31 Він їм і каже: Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи. Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити. 32 І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні. 33 Але бачили їх, як вони відпливали, й багато впізнали їх, тож пішки збіглись туди з усіх міст та й випередили їх. 34 Вийшовши Ісус, побачив силу народу – і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало. 35 А коли була вже пізня година, приступили до нього його учні й кажуть: Місце самотнє тут, та й час уже пізній. 36 Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось із’їсти. 37 А він у відповідь їм: Дайте ви їм їсти. Ті йому й кажуть: Чи не піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм спожити? 38 Він і же каже їм: Скільки хлібів маєте? Підіть та подивіться. Розвідались вони і кажуть: П’ять, ще й дві риби. 39 Тоді він повелів їм посадити всіх гуртками на моріжку. 40 І посідали гуртками по сотнях та півсотнях. 41 Узяв він п’ять хлібів і дві риби та й, поглянувши на небо, поблагословив, розломив хліби й став роздавати учням, щоб клали перед тими. А й дві риби розділив між усіма. 42 І їли всі – й наситились. 43 І назбирали кусків хліба повних дванадцять кошиків, ще й рештки риби. 44 Тих же, що їли хліби, було п’ять тисяч чоловік! 45 І відразу ж спонукав своїх учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, – поки він відпустить народ.
Роздуми Венедикта: Мр.6, 30-45 «Дайте ви їм їсти»
Люди, чуючи і бачачи Христа, перебуваючи з ним, більш чи менш свідомо, були захоплені Ним настільки, що не звертали уваги на земні речі. Напевне і нам траплялось в житті так, хоч рідко, бути перейнятими Богом, щоб не звертати уваги на земні речі. А як правило в житті є так, що чим більше ми перейняті різноманітними справами, турботами і речами, тим менше перейняті Богом.
Дивлячись на цей випадок бачимо, що Христос будучи свідомим, що людина є в тілі й потребує поживи, коли учні Йому вказали на те, що ці люди зголодніли, відповів: «Дайте ви їм їсти».
У будь-яких обставинах Бог очікує кожного з нас. Бог не сподівається від нас ні багато, ні мало, а тільки те, що ми спроможні зробити. І як правило ми можемо дуже багато. Святі особи тому й стали святими, що кожної миті свого життя робили те, що могли. Сьогодні маємо замислитися над тим, як багато ми спроможні робити в обставинах нашого життя. Бо так, як Господь сказав до апостолів: «Дайте ви їм їсти», так Він каже кожному з нас: «Зроби те, що ти можеш, я від тебе цього очікую!»