18 (5) травня, понеділок., Тиждень 6-ий після Пасхи.
Св. і славної мчц. Ірини. Прп. Никифора, ігумена монастиря Мидікійського.
Апостол. – Ді. 39 зач.; 17, 1-15.
1 Перейшовши через Амфіполь та Аполлонію, прийшли в Солунь, де була юдейська синагога. 2 За своїм звичаєм, Павло ввійшов до них і змагався з ними три суботи про Писання, 3 вияснюючи і доводячи, що Христові треба було страждати й воскреснути з мертвих та що цей власне є Христос, – той Ісус, якого я вам звіщаю. 4 І деякі з них дали себе переконати і пристали до Павла та Сили, – а й велике число богобоязливих греків і жінок знатних чимало. 5 Але заздрісні юдеї назбирали з майдану якихось негідників, збили докупи натовп і заходилися підбурювати місто. Ставши перед домівкою Ясона, шукали їх, щоб вивести до народу. 6 А не знайшовши їх, поволокли Ясона й деяких братів до наставників міста, гукаючи: «Ось вони – ті, що підбурили ввесь світ і прийшли аж сюди. 7 Ясон прийняв їх до себе. Усі вони йдуть проти кесаревих наказів, говорячи, що є інший цар – Ісус.» 8 Так збунтували народ та начальників, які це слухали. 9 Взявши ж від Ясона й інших запоруку, вони їх відпустили. 10 Брати негайно вислали вночі Павла та Силу у Верію, а ці, прибувши туди, пішли в синагогу юдеїв. 11 Ці були благородніші від солунян: вони прийняли слово з повним запалом, щодня досліджували Писання, чи так воно є. 12 Багато ж із них увірували, – і жінок поважних грецьких та й чоловіків чимало. 13 Якже довідались юдеї із Солуня, що Павло звіщає слово Боже й у Верії, прийшли й туди підбурювати і бунтувати народ. 14 Тоді брати негайно відпустили Павла, щоб ішов аж до моря, а Сила й Тимотей зостались там. 15 Ті ж, що проводжали Павла, провели його аж до Атен і повернулись, одержавши наказ для Сили й Тимотея, щоб прийти до нього якнайшвидше.
Євангеліє. – Йо. 40 зач.; 11,47-57.
47 Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! 48 Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!» 49 Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте, 50 то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.» 51 Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ; 52 і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі. 53 Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити. 54 Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми. 55 А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися. 56 Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?» 57 Первосвященики ж і фарисеї повеліли, що коли хто знатиме, де він, то має виказати, щоб його схопити.
Утреня: по “Бог Господь” тропар неділ. 5-го гласу (2), Сл.: тропар мчц., І нині: богород. воскрес. за гласом «Слава». Дві катизми черг., сідальні свята. “Воскресіння Христове” (1) Пс 50. Канон свята і мчц. По 9-ій пісні – світильний мчц., Сл., І нині: світильний свята. Стиховня свята. По «Отче наш» – тропар неділ. 5-го гласу, Сл.: мчц., І нині: богород. воскрес. за гласом тропаря мчц. Відпуст великий з помин. прп.
Часи: на всіх тропар неділ., а на 3 і 9 – ще Сл: тропар мчц. Кондаки: на 1 та 6 – свята; на 3 та 9 – мчц.
Літургія: антифони неділ. Тропар неділ., Сл.: кондакак неділ., І нині: кондак Пасхи; Прокімен, алилуя і причасний свята. Ап. – Ді. 39 зач.; 17, 1-15. Єв. – Йо. 40 зач.; 11,47-57. Замість “Достойно” – «Ангел сповіщав».
Вечірня: катизма чергова. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 свята і 3 прор., Сл: прор., І нині: свята. Прокімен дня. Стиховня свята. По “Отче наш”: тропар неділ. 5-го гласу, Сл.: прор., І нині: богород. воскрес. за гласом тропаря прор.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Понеділок 6-го тижня після Воскресіння
Мт. 13, 10–23: «Слухом почуєте, та не зрозумієте, і дивлячись, не побачите, − бо серце в цього народу затовстіло».
Бачимо часто у житті, що різні люди мають ніби різні сумління: хтось дуже сумлінний, вслухається в своє сумління, а хтось може робити речі дуже злі, недобрі, великі гріхи і, здається, сумління йому не закидає цього. Звичайно, це не так.
До кожного Бог промовляє через його сумління. Але це сумління ми можемо або розвивати в собі, і воно стає чутливе до голосу Божого, або зворотно − через наші гріхи сумління перестає бути тою струною, на якій Господь може легко грати і промовляти, тоді стає нечутливе.
Маємо розуміти, що коли ми йдемо за голосом свого сумлінням, коли робимо добрі діла, то ми змінюємось в позитивну сторону, стаємо ще більше чутливими до Господа і до того, щоб чинити Божу волю. А кожен наш гріх віддаляє нас від Бога. І не тільки віддаляє, але й робить нас зачерствілими, не дає пізнавати Божу волю в майбутньому. Тому кожна ситуація або наближає нас до Господа, а відповідно потім це ще більше наблизить, або віддаляє і в майбутньому це ще більше віддалить від Бога.Пам’ятаймо про це і стараймося з усіх сил завжди йти за голосом сумління, і це все більше і більше наближатиме нас до нашого Господа!
Ді. 17, 1–15
«Христові треба було страждати й воскреснути з мертвих»
Знаємо, що Христос прийшов чинити волю Отця. Прийшов, щоб принести людям спасіння, прийшов, щоб виконати те, що мав би зробити. У нашому житті також діється ця Господня воля. Вона звершилась, коли ми народились в певний час, в певних обставинах, в певному народі. Божа воля здійснюється, коли ми перебуваємо в тих чи інших життєвих обставинах, чи страждаємо і терпимо, чи маємо радісні новини.
Маємо бути довірливими до Бога, що Бог нас веде через усі обставини, веде до головного, щоб ми перемінилися. Бо так, як Господь виконав волю Отця, так і наше завдання пізнавати і відкривати для себе, яка воля Отця для кожного з нас на цій землі, і її чинити.
+Венедикт