Понеділок 24 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 1Сол. 2, 20–3, 8
20 Так! Ви – наша слава й наша радість.
1 Тому, не спроможні більше витримати, ми вирішили зостатися самі в Атенах 2 і вислали Тимотея, нашого брата і слугу Божого в Євангелії Христовій зміцнити вас і підбадьорити у вашій вірі, 3 щоб ніхто не хитався в цьому горю; самі бо знаєте, що така наша доля. 4 Бо коли ми були між вами, то ми наперед вам казали, що маємо страждати, як воно й сталось, і вам відомо. 5 Ось чому я, не спроможний більше витримати, послав довідатися про вашу віру, щоб, бува, не збентежив вас спокусник і щоб наш труд не був даремним. 6 Тепер же, як повернувся до нас Тимотей від вас і приніс нам добру звістку про віру та любов вашу, а й що завжди нас гарно згадуєте, бажаючи побачити нас, як і ми вас, 7 то й ми, брати, втішилися вами посеред злиднів та клопотів наших, заради вашої віри; 8 ми тепер ожили, бо ви стоїте в Господі.
Роздуми владики Венедикта: 1Сол. 2, 20–3, 8 «Ви – наша слава й наша радість»
Сьогодні, варто задуматись, яку ж відвагу мав апостол, коли сказав ці відповідальні слова. Насправді, треба бути дуже певним якоїсь особи, щоб так ствердно називати її «славою та радістю». Чи ми в своєму житті могли б про когось це сказати? А чи хтось міг би це сказати про нас?
Покликанням людини є являти Бога іншим, усьому світові, своїм життям вказувати на Бога, бути знаком для світу. Саме за це Господь віддав своє життя і зробив нас спроможними бути його знаком на землі, являти Його.
Євангеліє дня. Лк.11, 29–33
29. Коли народ згромадивсь, Ісус почав промовляти: “Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться, окрім знаку Йони, 30 бо як Йона був знаком для ніневитян, так і Син Чоловічий буде знаком для цього роду. 31 Цариця півдня встане під час суду з людьми оцього роду і його засудить, бо прийшла з кінців світу послухати мудрости Соломона, а ось тут більше від Соломона! 32 Ніневитяни встануть з цим родом під час суду і його засудять, бо вони покаялись на проповіді Йони, та ось тут більше від Йони. 33 Ніхто не світить світла й не кладе його у сховок, ані під посудину, але на свічник, щоб ті, що входять, бачили ясність.
Роздуми Венедикта: Лк.11, 29–33 «Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться».
Подібні знаки, про які говорить Ісус, ми часто шукаємо у своєму житті: ми завжди хочемо бачити ознаки стабільності, чути підтвердження своєї правоти та мати схвалення того, що ми робимо, від інших. У своїх стосунках з Богом ми також шукаємо, щоб Господь потверджував свою присутність якимись подіями чи знаками, що до певної міри потрібно і важливо, але це не може бути головне. Позаяк ми, люди, схильні робити ідола з того що ми пережили чи досвідчили. Через призму цього ми не раз собі уявляємо Бога.
Фундамент для нашого християнства – це віра. Віра, яка має бути в нас, незважаючи на жодні обставини нашого життя. Віра, яка не опирається на людях і на обставинах, на тому чи ми досвідчуємо Бога в молитві чи ні. Дуже часто саме ці трудні обставини шліфують чистоту нашої віри і показують нам, скільки тієї віри в нас насправді є!