14 (1) Вересня, Понеділок, Тиждень 16-ий по Зісланні Святого Духа.
+ Начало Індикта, тобто Нового року. Пам’ять прп. Симеона Стовпника і матері його.
Собор Пресвятої Богородиці, що в Міясинах.
Ряд.: Апостол. – Гал. 211 зач.; 4,28-5,10.
28. Ви ж, брати, як Ісаак, діти обітниці. 29. Та як тоді, хто народився за тілом, гонив того, хто родився за духом, так і тепер. 30 Тільки ж що Письмо каже: “Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не успадкує з сином вільної.” 31 Отак, брати, ми сини не рабині, а вільної. 1 Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову. 2 Ось я, Павло, кажу вам, що коли ви обрізуєтеся, Христос вам ні в чому не допоможе. 3 Свідчу знову кожному, хто обрізується: Він мусить увесь закон чинити. 4 Ви, що шукаєте в законі оправдання, від Христа відлучилися, від благодаті ви відпали. 5 Ми бо духом з віри очікуємо надії оправдання, 6 бо у Христі Ісусі нічого не означають ні обрізання, ні необрізання, але – віра, чинна любов’ю. 7 Ви бігли добре. Хто ж то вам став на перешкоді, що ви правді не повинуєтеся? 8 Це переконання не від того, хто вас кличе. 9 Трохи закваски квасить усе тісто. 10 Я певний в Господі, що ви не матимете інших думок; а хто заколочує вас, буде засуджений, хто б він не був.
Євангеліє. – Мр. 27 зач.; 6,54-7,8.
54 А коли вийшли з човна, люди зараз же його впізнали 55 і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що він перебуває. 56 І куди він тільки приходив, – у села чи міста, чи в слободи, – клали на майданах хворих і просили його про змогу бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкавсь його, ставав здоровий. 1 Фарисеї ж і деякі з книжників, які були прийшли з Єрусалиму, зібрались коло Ісуса. 2 І бачивши, що дехто з його учнів їсть хліб нечистими, тобто немитими руками, – 3 бо фарисеї й усі юдеї, додержуючи передання старших, не їдять, поки не вимиють добре рук, 4 і не споживають, повернувшися з торгу, поки себе не покроплять, та й багато іншого вони перейняли й дотримують: миття чаш, глеків, мосяжного посуду, – 5 отож питали його книжники та фарисеї: Чом твої учні не поводяться за переданнями старших, а їдять немитими руками? 6 Він же відповів їм: Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як ото написано: Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене; 7 та вони марно мене почитають, навчаючи наук – наказів людських. 8 Заповідь Божу занедбавши, притримуєтеся ви передання людського: обмиваєте глеки та кухлі й ще багато в тому роді.
Новоліттю: Апостол. – 1 Тим. 282 зач.; 2, 1-7.
1 Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, 2 за царів і за всіх тих, що стоять при владі, щоб нам тихо та спокійно вести життя з усією побожністю та пристойністю. 3 Це добре й приємне в очах нашого Спаса Бога, 4 який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди. 5 Один бо Бог, один також і посередник між Богом та людьми – чоловік Христос Ісус, 6 що дав себе самого як викуп за всіх: свідоцтво свого часу, 7 на що я був поставлений проповідником та апостолом, – правду кажу, не обманюю, – учителем поган у вірі й правді.
Євангеліє.. – Лк. 13 зач.; 4, 16-22.
16 І прибув він у Назарет, де був вихований, увійшов своїм звичаєм суботнього дня в синагогу й встав, щоб читати. 17 Йому подано книгу пророка Ісаї, і, розгорнувши книгу, він натрапив на місце, де було написано: 18 “Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, 19 оповістити рік Господній сприятливий.” 20 А згорнувши книгу, він віддав її слузі та й сів. Очі всіх у синагозі були пильно звернені на нього. 21 І він почав до них говорити: “Сьогодні збулось це писання у вухах ваших.” 22 Всі свідчили про нього і чудувалися словам ласки, які линули з уст його, й говорили: “Чи ж він не син Йосифа”?
Утреня: по „Бог Господь”: тропар Індикту двічі, Слава: прп., І нині: Собору Пресвятої Богородиці. Катизми чергові. По 1-му стихослов’ї: сідальний Індикту, Слава: прп., І нині: Індикту. По 2-му стихослов’ї: сідальний прп., Слава: мчч., І нині: богородичний; і відразу псалом 50-й та канон. Канонів 3: Індикту з ірмосом, мчч. і прп. Катавасія по кожній пісні: „Хрест накреслив”. По 3-ій пісні – сідальний Індикту і прп., Слава: мчч., І нині: богородичний; по 6-ій – кондак-ікос прп.; по 9-ій – світильний Індикту, Слава: прп., І нині: Індикту. Хвалитних стихир – 4, всі Індикту, Слава: прп., І нині: Індикту. По великому славослов’ї: тропар Індикту, Слава: прп., І нині: Собору. Відпуст великий з поминанням прп. Симеона та інших.
Часи: Тропарі на всіх часах: Індикту, Слава: прп.; а кондаки – поперемінно: на 1-му і 6-му – Індикту, на 3-му і 9-му – прп.
Літургія: тропар Індикту, Собору і прп.; Слава: кондак прп., І нині: Індикту. Все інше – спочатку Індикту, а тоді – прп. Ряд.: Ап. – Гал. 211 зач.; 4,28-5,10. Єв. – Мр. 27 зач.; 6,54-7,8. Новоліттю: Ап. – 1 Тим. 282 зач.; 2, 1-7. Єв. – Лк. 13 зач.; 4, 16-22.
Вечірня: катизма чергова. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 мч.; 3 прп., Сл.: прп., І нині: богород. за гласом «Слава». Прокімен дня. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тропар мч., Сл. прп., І нині: богород. відпустовий за гласом тропаря прп. і за днем тижня.
14 вересня – Початок Церковного року, преподобного Симеона Стовпника
Всі Східні Церкви у вересні святкують початок церковного року (Індикт): 1 вересня — за Григоріанським календарем, 14 вересня — за Юліанським. Повний релігійний рік триває від 14 вересня (1 вересня) до 13 вересня (31 серпня).
Саме слово “індикт” з латинської перекладається як «постанова», «оголошення». Так називали едикт римських імператорів, що з податковою метою наказував проводити в якийсь визначений час оцінку земельних маєтків громадян держави. Видавати такі едикти почали за імператора Діолектіяна від 297 року спочатку щоп’ять, а далі — щоп’ятнадцять років.
З часом це слово почало позначати ще й період 15-річного циклу та день його початку. Згодом розширили сферу вживання слова «індикт» — не лише в фінансово-податкових цілях, але й для позначення різних дат громадянського життя.
Цей фінансовий рік не сходився з астрономічним роком, що від реформи Юлія Цезаря в 46 році до Христа, починався 1 січня. Першим днем індикту був найперше день 23 вересня, бо це був день народження імператора Августа, а від імператора Констянтина Великого — 1 вересня.
За початок нового Церковного року таку дату прийняли отці Вселенського Собору в Нікеї, що відбувся 325 року. Східні Церкви живуть за цією постановою і досі. Що ж до Римо-Католицької Церкви, то Літургійний рік вона починає першою неділею Адвенту, тобто різдвяного посту.
Індикт, яким отці Собору в Нікеї встановили дату святкування початку Церковного року, має назву «візантійський», «константинопольський», або ж «Констянтинів». Спершу цей Індикт був обов’язковим для усієї Римської імперії, за винятком Єгипту. Імператор Юстиніан І зробив обов’язковим датування після Індикту для всіх офіційних документів. Римська Церква за Папи Пелагія ІІ ухвалила індикт для означення дат документів і лише 1097 року перестала керуватися цією постановою.
День початку Церковного року став церковним святом. Точно невідомо, коли саме початок індикту став церковним святом, але воно вже існувало у VIII ст.
Як зазначає о. Юліан (Катрій) у книзі «Пізнай свій обряд», «церковно-літургійний рік — це могутній гімн честі і слави для Бога, де бере участь потрійна Церква: прославлена в небі, воююча на землі і страждальна в чистилищі». «В ньому знаходить свій найкращий вислів увесь зміст нашої святої віри».
Преподобний Симеон Стовпник народився близько 390 року у селищі Сиса на кордоні Кірестики і Кілікії в християнській родині і в дитинстві прийняв хрещення, а у 18 років – чернечий постриг.
Він став основоположником нової форми аскези – стовпництва.
У 423 році обрав цю форму подвижництва – усамітнився на невеликій кам’яній площадці на вершині стовпа (вежі) і провів всі свої дні в молитві і проповідях, які промовляв для численних паломників.
Провів на стовпі 37 років у пості й молитві, а також практикував інші безприкладні аскетичні подвиги.
Був проповідником віри Христової, отримав від Бога дар зцілювати душевні і тілесні хвороби, передбачати майбутнє.
Його слід відрізняти від преподобного Симеона Стовпника Дивногорця.
Імператор Феодосій II Молодший (408-450 рр.) дуже поважав преподобного Симеона і часто слухався його порад.
Коли імператор помер, його вдова цариця Євдокія спокушена монофізитами, почала вірити в монофізітську єресь. Монофізити не визнавали в Христі дві природи – Божу і людську, а лише одну Божу.
Преподобний Симеон направив Євдокію до преподобного Юхимія Великого в Іудейській пустелі, відомого подвижника свого часу. Він «потішив Євдокію, пояснив цариці її помилку щодо природи Христа, і повернув до правдивої віри».
Новий імператор Маркіян (450-457 рр.) в одязі простолюдина таємно відвідував преподобного і радився з ним.
За порадою преподобного Симеона Маркіян скликав в Халкідоні IV Вселенський собор у 451 році, який засудив монофізитське вчення.