Четвер 14 тижня після П’ятдесятниці
(+) Усікновення Голови Івана Хрестителя. (стрг. піст)
Апостол дня. Гл. 1, 1–10, 20–24
1 Павло, апостол – не від людей і не через посередництво чоловіка, а через Ісуса Христа і Бога Отця, що воскресив його із мертвих, 2 і всі брати, що зо мною, Церквам Галати. 3 Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, 4 що дав себе самого за гріхи наші, щоб визволити нас від цього віку злого за волею Бога й Отця нашого, 5 якому слава на віки вічні! Амінь. 6 Дивуюся, що ви так швидко покинули того, хто вас покликав Христовою благодаттю, і перейшли на іншу євангелію; 7 не те, щоб вона була справді інша, але деякі баламутять вас, бажаючи перемінити Євангелію Христову. 8 Та коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам іншу, більше за те, ніж ми вам проповідували були, нехай буде анатема! 9 Як ми казали перше, так і нині повторяю: Коли хтось вам проповідує іншу Євангелію, ніж ту, що ви прийняли, -нехай буде анатема! 10 Хіба я отим запобігаю ласки у людей чи в Бога? Хіба намагаюся людям подобатися? Якби я ще й людям хотів подобатися, я не був би Христовим слугою.
20 Те, що пишу вам, то ось перед Богом, що не обманюю. 21 Потім пішов у сторони сирійські та кілікійські; 22 на обличчя ж мене не знали Церкви Юдеї, що у Христі. 23 Вони лиш чули, що той, хто колись гонив нас, тепер проповідує ту віру, яку колись руйнував, 24 і прославляли заради мене Бога.
Апостол свята. Ді. 13:25-33.
25 Сповнивши шлях свій, Йоан мовив: Я не той, за кого ви мене вважаєте, та он іде за мною, якому я не гідний взуття розв’язати. 26 Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане оте слово спасіння. 27 Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали його, а засудивши його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. 28. І хоча й не знайшли ніякої смертельної вини на ньому, вимагали у Пилата вбити його. 29. А коли виконали все, що було про нього написане, знявши його з хреста, поклали до гробу. 30 Та Бог воскресив його з мертвих, 31 і він багато днів являвся тим, що прийшли з ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер свідками його перед народом. 32 І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була зроблена батькам нашим. 33 Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса, як написано у другому псалмі: Ти – мій син; я сьогодні зродив тебе.
Роздуми владики Венедикта: Гл. 1, 1–10, 20–24 «Павло, апостол – не від людей і не через посередництво чоловіка, а через Ісуса Христа і Бога Отця»
Коли ми вчитаємось в ці слова, бачимо, як відважно апостол Павло говорить, що він покликаний Господом на служіння, і це – правда. Знаємо, що Господь дорогою до Дамаску його зупинив, і Павло теж був свідомий цього покликання, яке отримав від Господа.
У житті кожного з нас на щодень не стаються такі незвичайні речі. Але в однаковій мірі маємо розуміти, що наша зустріч відбулася з Господом через наше хрещення і миропомазання. Ми стали покликані Господом до цього життя, до свідчення про Бога тут на землі. І це маємо повсякчас пам’ятати. Бог нас покликав до буття, щоб ми несли цю Добру новину всім людям. Господь надіється на кожного з нас, щоб ми людям принесли цю добру новину про нашого Спасителя.
Євангеліє дня. Мр. 5.1–20
1 Перевезлись вони на той бік моря, в країну Геразинську. 2 І коли з човна він вийшов, відразу перестрів його чоловік з гробу, що мав у собі нечистого духа. 3 Він перебував у гробах, і ніхто навіть ланцюгом не міг його зв’язати; 4 – раз-у-раз його зв’язували кайданами та ланцюгами, але він розривав ланцюги і трощив кайдани, й ніхто не міг його уговтати. 5 Днями і ночами, завжди перебував він по гробах та горах, кричав і товк себе камінням. 6 Побачивши здалека Ісуса, він прибіг, уклонився йому 7 і закричав великим голосом: Що мені, та й тобі, Ісусе, Сину Всевишнього Бога? Заклинаю тебе Богом: Не муч мене! 8 Бо він сказав до нього: Вийди, нечистий душе, з цього чоловіка! 9 Ще й спитав його: Як тебе звати? Той же відрік: Легіон – мені ім’я, багато бо нас! 10 І благав його вельми, щоб не виганяв їх з краю. 11 А було там на узгір’ї велике стадо свиней, що паслося собі. 12 Тож удалися до нього з проханням: Пошли нас у тих безрогих, щоб ми ввійшли в них. 13 І дозволив він їм. І вийшовши, нечисті духи ввійшли у свиней, тож кинулось стадо – близько дві тисячі! – з кручі у море та й потопилось у морі. 14 А пастухи їхні повтікали й порозповідали про те в місті та по селах, – то й повиходили побачити, що сталось. 15 Приходять вони до Ісуса та й бачать біснуватого; сидить одягнений, при здоровому глузді, – той, що мав у собі легіон, – і полякались. 16 І розповіли їм очевидці, як воно сподіялося з біснуватим, а й про безрогих. 17 Тож просили його, щоб вийшов з їхніх околиць. 18 І коли сідав у човен, заходився його просити колишній біснуватий про змогу бути при ньому. 19 Ісус же йому не дозволив, а сказав до нього: Іди до свого дому, до своїх, і повідай їм, що Господь зробив для тебе і як змилосердивсь над тобою. 20 Пішов він і взяв проповідувати у Десятимісті те, що зробив йому Ісус, – отож чудувалися всі.
Євангеліє свята. Мр. 6:14-30
14 І зачув цар Ірод, – бо ім’я його стало явним, – і казав, що Йоан Христитель воскрес із мертвих, тим то й чуда діються з-за нього. 15 Інші ж твердили: То – Ілля! – а ще інші: То пророк – один із пророків! 16 Зачувши про те Ірод, мовив: То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих. 17 Бо той Ірод послав був схопити Йоана і зв’язав його в темниці з-за Іродіяди, жінки Филипа, свого брата, – бо оженився був з нею. 18 Йоан же казав Іродові: Не личить тобі мати жінку брата твого. 19 Іродіяда ж лютилась на нього й убити його бажала, та не могла, 20 бо Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче. 21 Як же настав сприятливий день, коли то Ірод на день своїх народин споряджав бенкет для своїх вельмож, тисячників та знатних галилейських, 22 увійшла дочка тієї Іродіяди, танцювала й догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині: Проси в мене чого бажаєш, – я дам тобі! 23 Ще й присягнув їй: Чого б ти тільки в мене просила, – дам тобі, хоч би й половину мого царства. 24 Вийшла вона та й до своєї матері каже: Чого маю просити? Вона ж відповіла: Голову Йоана Христителя! 25 І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Йоана Христителя. 26 Вельми засмутився цар, та з-за присяги та з огляду на гостей не хотів їй відмовити. 27 Тож послав цар відразу прибічника, наказавши йому принести голову Йоана. Пішов той, стяв його у в’язниці, 28 приніс його голову на полумиску й подав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй. 29. Учні ж його, довідавшись про те, прийшли й узяли його тіло та поклали його у гробі. 30 Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали.
Роздуми Венедикта: Мр. 5.1–20: «Побачивши здалеку Ісуса, він прибіг, уклонився Йому»
У сьогоднішньому Євангелії спостерігаємо дуже дивну подію: один чоловік має нечистого духа, який нелюдською силою все трощить і якого ніхто не може вгамувати, однак коли поруч проходить Христос, то він сам, як каже Євангеліє, біжить до Нього. Христос не зачіпає першим цього чоловіка, але той біснуватий сам дає про себе знати, бо злий дух, що є в ньому, себе об’являє словами: «Не муч мене».
Сьогоднішнє Євангеліє добре ілюструє ситуацію, яку маємо у сучасному світі, який через свою неморальність хоче всі християнські цінності, заповіді, Євангеліє викреслити з свого життя. Чому? Тому що все це самим своїм існуванням докоряє, мучить його.
Бачимо, що Церква часто навіть не мусить втручатися у суспільні події, які є безбожними, неморальними, або зачіпати тих осіб, які живуть грішним життям, бо ж вони першими дають про себе знати. Тому наше покликання – жити християнським життям. І таке життя буде найкращою нашою місією, воно буде, образно кажучи, «виганянням злих духів», «екзорцизмом» для цілого світу. З життя екзорцистів відомо, що не тільки їхні тіла преображувалися, а й місця, де вони жили, освячувалися.
Тому наше покликання – найперше шукати Бога, бути з Ним, тоді саме наше життя буде вказувати іншим на те, що їм потрібно змінити у власному житті.