10 (28) Вересня, середа. Прп. Мойсея Мурина. Св. Августина, єп. Іппонського.

Св. мч. Гебре Михаїла, пресвітера етіопського.

Собор прпп. отців Печерських, що спочивають у дальніх печерах.

Апостол. – Гал. 208 зач.; 3, 23-4, 5.

23 Раніш, ніж прийшла віра ми були замкнені під охороною закону очікуючи віри, що мала відкритися, 24 так що закон був нашим вихователем, аж до Христа, щоб вірою ми оправдалися. 25 А як прийшла віра, ми вже не під вихователем. 26 Бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса. 27 Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися. 28. Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі. 29. А коли ви Христові, то ви потомство Авраама, спадкоємці за обітницею. 1 Кажу бо: Доки спадкоємець малоліток, він нічим не відрізняється від слуги, хоч він і пан усього, 2 але під опікунами та домоправителями перебуває до призначеного батьком часу. 3 Отак і ми, як були малолітками, були підневолені первням світу. 4 Якже сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, 5 щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення.

Євангеліє. – Мр. 25 зач.; 6, 30-45.

30 Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали. 31 Він їм і каже: Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи. Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити. 32 І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні. 33 Але бачили їх, як вони відпливали, й багато впізнали їх, тож пішки збіглись туди з усіх міст та й випередили їх. 34 Вийшовши Ісус, побачив силу народу – і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало. 35 А коли була вже пізня година, приступили до нього його учні й кажуть: Місце самотнє тут, та й час уже пізній. 36 Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось із’їсти. 37 А він у відповідь їм: Дайте ви їм їсти. Ті йому й кажуть: Чи не піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм спожити? 38 Він і же каже їм: Скільки хлібів маєте? Підіть та подивіться. Розвідались вони і кажуть: П’ять, ще й дві риби. 39 Тоді він повелів їм посадити всіх гуртками на моріжку. 40 І посідали гуртками по сотнях та півсотнях. 41 Узяв він п’ять хлібів і дві риби та й, поглянувши на небо, поблагословив, розломив хліби й став роздавати учням, щоб клали перед тими. А й дві риби розділив між усіма. 42 І їли всі – й наситились. 43 І назбирали кусків хліба повних дванадцять кошиків, ще й рештки риби. 44 Тих же, що їли хліби, було п’ять тисяч чоловік! 45 І відразу ж спонукав своїх учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, – поки він відпустить народ.

Утреня: по “Бог Господь”: тропар прп. (2), Сл. свят., І нині: богород. відпустовий за гласом тропаря свят. Катизми чергові, сідальні Октоїха. Канон Октоїха, прп. та свят. По 9-ій пісні – світильний Октоїха, прп. Сл.: світил. свят., І нині: богородичний. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тропар прп., Сл. свят., І нині: богород. за гласом тропаря свят. і за днем тижня.

Часи: на 1-му – тропар дня; на 6-му – храму; на 3-му – прп. та 9-му – свят.

Літургія: вся служба дня. Ап. – Гал. 208 зач.; 3, 23-4, 5. Єв. – Мр. 25 зач.; 6, 30-45.

Вечірня: „Блажен муж”. На „Господи, взиваю” стихир – 8 всі прор. Слава: прор., І нині: богородичний-догмат за гласом наславника. Прокімен дня і три читання прор.: Іс. 40:1-3.9, 41:17-18, Малахії 3:1-7.12.22-24, Муд. 4:7.16-5:7. Литія і стиховня прор., зі своїми приспівами. На благословення хлібів: тропар прор., двічі і „Богородице Діво”. Відпуст великий з поминанням тільки служби прор.

Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Мр.6, 30-45  «Дайте ви їм їсти»

Люди, чуючи і бачачи Христа, перебуваючи з ним, більш чи менш свідомо, були захоплені Ним настільки, що не звертали уваги на земні речі. Напевне і нам траплялось в житті так, хоч рідко, бути перейнятими Богом, щоб не звертати уваги на земні речі. А як правило в житті є так, що чим більше ми перейняті різноманітними справами, турботами і речами, тим менше перейняті Богом.

Дивлячись на цей випадок бачимо, що Христос будучи свідомим, що людина є в тілі й потребує поживи, коли учні Йому вказали на те, що ці люди зголодніли, відповів: «Дайте ви їм їсти».

У будь-яких обставинах Бог очікує кожного з нас. Бог не сподівається від нас ні багато, ні мало, а тільки те, що ми спроможні зробити. І як правило ми можемо дуже багато. Святі особи тому й стали святими, що кожної миті свого життя робили те, що могли. Сьогодні маємо замислитися над тим, як багато ми спроможні робити в обставинах нашого життя. Бо так, як Господь сказав до апостолів: «Дайте ви їм їсти», так Він каже кожному з нас: «Зроби те, що ти можеш, я від тебе цього очікую!»

Гл.3, 23–4,5

«Нема юдея ані грека, нема невільника, ні вільного, немає ні чоловіка, ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі»

В людському житті в нас є свої стосунки, які нас єднають, а це родинні, приятельські, по зацікавленнях. Нас часто єднає те, що знаємо одні одних, або належимо до певної групи осіб, до певної нації. І часто в житті ми так будуємо своє життя, що навіть ми як християни живемо в своєму християнському середовищі, а інших людей, які поза цим середовищем, часто сприймаємо як неблизьких нам. Господь дає нам зрозуміти щось більше: всі ми є в Христі браття і сестри.

Кожна людина, яку я зустрічаю на своїй життєвій дорозі, мені є братом і сестрою. Всі ж ми промовляємо до Бога «Отче наш». Питання для кожного з нас, чи ми віримо в це, що промовляємо. Коли ж трошки усвідомимо собі, що ми маємо спільного Отця, тоді лиш наша почнемо будувати братерські стосунки одні з одними. Так, може інші особи цього не свідомі, однак я мав би своєю поставою і поведінкою до них, це їм показати. Може вони цього не розуміють, але своїм життям я мав би засвідчити їм про це. Це не є так просто це робити. Але найперша маємо бути свідомими, що маємо спільного Отця і лиш тоді почнемо жити цим крок за кроком. Бачимо, на прикладі святих, що вони завжди старались обдаровували кожну людину любов’ю, всіх приймали, як своїх братів і сестер.

+Венедикт