Середа 6 тижня після П’ятдесятниці

Апостол дня. – 1 Кор. 2,9–3,8 

9. але, як написано: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять.»

10. Нам же Бог об’явив Духом, бо Дух досліджує все, навіть глибини Божі.

11. Хто бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, що у ній? Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого.

12. Ми ж прийняли не духа світу, а Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога;

13. про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість, а якої навчив Дух, – духовні речі духовними словами подаючи.

14. Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить; це глупота для неї, і не може вона його зрозуміти, воно бо Духом оцінюється.

15. Духовна ж – судить усе, а її ніхто не судить.

16. «Хто бо спізнав задум Господній, щоб він його навчив?» Ми ж маємо задум Христовий.

1. І я, брати, не міг до вас говорити як до духовних, але як до тілесних, як до немовляток у Христі.

2. Я молоком поїв вас, не їжею, ви бо не могли їсти її, та й тепер ще не можете,

3. бо ви ще тілесні. Якже між вами зависть та суперечки, то хіба ви – не тілесні і не поводитесь як звичайні люди?

4. Бо коли хто каже: «Я – Павлів», а інший: «Я -Аполлосів», то хіба ви не звичайні люди?

5. Що таке Аполлос? Що Павло? – Слуги, через яких ви увірували, і то як кому дав Господь.

6. Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив,

7. так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, який зрощує.

8. І хто садить, і хто поливає, є одне; але кожний отримає власну нагороду згідно з своїм трудом.

Роздуми владики Венедикта: 1 Кор. 2, 9–3, 8«Я молоком поїв вас, не їжею, ви бо не могли їсти її, та й тепер ще не можете, бо ви ще тілесні»

Коли подивитись на наші стосунки з Богом, бачимо наскільки Бог довготерпеливий, наскільки Бог довго чекає, щоб ми змінювались крок за кроком. Коли ми робимо якісь гріхи чи прогрішення Він не вимагає, щоб ми в одну мить стали досконалими. Бог свідомий того, що ми потребуємо часу. А ми цього, на жаль, несвідомі. Свідченням того є те, як часто ми кидаємось до крайнощів або нічого не робимо, або хочемо вже і одразу.

Вміймо у своєму духовному житті робити крок за кроком, змінюватися і працювати над собою, розуміти, що все прийде в свій час. Так само вміймо до інших ставитись з терпеливістю, розуміти, що вони потребують часу, щоб змінитись і стати іншими.

Євангеліє дня.Мт. 13, 31–36

31. Іншу притчу він подав їм, кажучи: “Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його взяв чоловік та й посіяв на своїм полі.

32. Воно, щоправда, найменше з усіх зерен; але як виросте, стає найбільшим з усієї городини, і навіть стає деревом, так що птаство небесне злітається і гніздиться на його гілках.”

33. Ще іншу притчу повідав їм: “Царство Небесне схоже на закваску, що її бере жінка і кладе до трьох мірок муки, аж поки все не скисне.” –

34. Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого,

35. щоб збулося сказане пророком: “Уста мої відкрию в притчах, оповім тайни, сховані від початку світу.”

36. Тоді він відіслав народ і прийшов додому. І підійшли до нього його учні та й кажуть: “Виясни нам притчу про кукіль, що на полі.”

Роздуми Венедикта: Мт. 13, 31–36 «Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його взяв чоловік та й посіяв на своїм полі»

Гірчичне зерно за розміром подібне до  зерна маку, навіть ще менше. Цим прикладом Господь хоче вказати, що Царство Небесне починається з чогось дуже малого.

До прикладу коли ми читаємо життя святих, ми часто захоплені їхнім подвигом, їхнім життям, їхніми вчинками. Ми часто хочемо бути подібними на них. Але зрозуміймо, що ці святі не стали святими в одну мить, не через одну молитву, яку промовили, не через якийсь добрий вчинок, який вони зробили. Вони ставали святими крок за кроком. Через кожну подію в своєму житті, через кожну ситуацію, через кожну обставину вони освячувались. І так само є в житті кожного з нас.

Наближення до Господа відбувається в нас не тільки через кожну подію, чи через кожну людину, але через кожну хвилину, через кожну секунду нашого життя. І так як Господь вказує, наскільки це зерно гірчиці є малим, але важливим, так можемо говорити про наше життя, наскільки для нас є важливими всі дрібниці. Бо всі дрібниці спосібні наблизити нас до Бога. Усі дрібниці спосібні зробити нас учасниками Його Царства Небесного.