Вівторок 9 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 1 Кор. 12, 12–26
12 Так само, як тіло є одне, хоч і багато має членів, і всі члени тіла, хоч є їх і багато, становлять одне тіло, так і Христос. 13 Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, і всі ми були напоєні одним лише Духом. 14 Тіло бо складається не з одного тільки члена, а з багатьох. 15 Коли б нога сказала: «Я не рука, отже не входжу у склад тіла», – то хіба через те не належала б до тіла? 16 І коли б вухо сказало: «Я не око, отже не входжу у склад тіла», – то хіба через те воно не належало б до тіла? 17 Якби все тіло було оком, де ж тоді був би слух? Якби все воно було вухом, де був би нюх? 18 Таж Бог розподілив члени – кожного з них – у тілі, як хотів. 19 Якби все було одним членом, де було б тіло? 20 Тепер же членів є багато, але одне лиш тіло. 21 Не може око руці сказати: «Ти мені непотрібна!» Чи голова ногам: «Ви мені непотрібні!» 22 Бож члени тіла, що слабшими здаються, є найпотрібніші; 23 і тим членам, що здаються непочесними в тілі, ми, власне, даємо більше чести, і наші непристойні члени зазнають більшої пошани; 24 ті ж, що у нас пристойні, її не потребують. Та Бог так уклав тіло, що дав більше чести нижчому членові, 25 щоб не було роздору в тілі, але щоб члени дбали однаково один про одного. 26 І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени.
Роздуми владики Венедикта:1 Кор. 12, 12–26 «Усі члени тіла, хоч є їх і багато, становлять одне тіло, так і Христос»
Апостол Павло наводить приклад тіла, в якому кожний член має своє служіння. І не можемо сказати, що є в тілі важливіше, який орган найпотрібніший. Все є важливе і все є потрібне. А головне – що взаємопов’язане. Ця аналогія нам дає зрозуміти, як маємо сприймати Церкву, народ Божий, як членів одного містичного Тіла, які пов’язані між собою і служать одне одному.
Що більше ми будемо намагатися служити іншим, то більше інші будуть звертатися з тим самим до нас – служити нам. Ісус недаремно каже, що після Бога треба любити ближнього і то, як самого себе. Якщо ми любимо Бога, ми любимо і тих, кого він дав нам, і цінуємо, що маємо як їм послужити!
Євангеліє дня. Мт. 18,18–19, 1–2; 13–15:
18 Істинно кажу вам: Усе, що ви зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі, і все, що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі. 19 Знов істинно кажу вам: Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним; 20 бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них.” 21 Тут підійшов Петро й каже до нього: “Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?” 22 Ісус промовив до нього: “Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім.” 23 “Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми. 24 Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. 25 А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. 26 Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. 27 І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. 28 Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен. 29. Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. 30 Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг. 31 Якже побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне. 32 Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. 33 Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? 34 І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. 35 Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.”
1 І коли Ісус скінчив слова ці, покинув Галилею і прибув у сторони Юдеї, що за Йорданом. 2 Сила народу йшла за ним, і він їх оздоровив там.
13 Тоді приведено до нього дітей, щоб він, поклавши на них руки, помолився. Учні ж боронили їм. 14 Ісус сказав їм: “Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне.” 15 І поклавши на них руки, пішов звідти.
Роздуми Венедикта: Мт. 18,18–19, 1–2; 13–15: «Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним».
Нині, як бачимо, Христос не ставить ніяких умов, які треба виконати, щоб Він відповів на наші прохання і молитви. Він каже, що коли двоє з вас згодиться на землі просити, щоб там не було, то наш Небесний Отець це дасть.
Дуже часто ми самі не віримо в те, що просимо в нашого Господа. Тому коли стаємо на молитву маємо запитати найперше себе, чи ми віримо в те, що Бог це може зробити, що це є в Його спроможності.
Господь нині дає нам для роздумів, чи ми віримо в те, що просимо. Чи ми довіряємо Богові, що Він може це нам дати? Чи ми певні, що це є можливо? Питання нашої довіри є фундаментом в наших стосунках з Господом. Довіряймо Господові, Він ніколи нас не підведе!