Вівторок 28 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. Євр. 5, 11–6, 8
11 Про те ми мали б багато сказати, та висловити його трудно, бо ви на розум недолугі.
12 Тоді як ви повинні б давно вже бути вчителями, ви знову потребуєте, щоб вас хтось учив перших засад Божого вчення, і дійшли до того, що потребуєте ще молока, а не твердої страви.
13 Бо хто ще молоко вживає, той не досвідчений у вченні правди, – він бо немовлятко.
14 А тверда страва для дорослих, у яких із-за звички почуття вправлене в тому, щоб розрізняти добро від зла.
1 Тому, лишивши початкове вчення про Христа, звернімся до досконалішого, не закладаючи знову підвалин, – тобто про покаяння в ділах мертвих та про віру в Бога,
2 про навчання хрищення та про рукоположення, про воскресіння мертвих та суд вічний.
3 Ми зробимо й це, якщо Бог дозволить.
4 Воно бо неможливо тих, – які раз просвітились були, що скуштували небесного дару й стали учасниками Святого Духа,
5 скуштували доброго Божого слова й сил майбутнього віку,
6 та й відпали! – знов оновлювати до покаяння, тих, які знову собі самим розпинають Божого Сина і прилюдно зневажають.
7 Земля бо, що п’є дощ, який падає на неї часто, та родить зілля добре для тих, що її обробляють, приймає від Бога благословення;
8 а та, що приносить терня і будяки, непотрібна, близька до прокляття: кінчається тим, що її спалять.
Роздуми владики Венедикта:Євр. 5, 11–6, 8 «Ви повинні б давно вже бути вчителями, ви знову потребуєте, щоб вас хтось учив перших засад Божого вчення»
Навіть якщо ми вже багато років ходимо до Церкви, та чули в своєму житті багато проповідей священиків. Не раз ходили до Сповіді, до Святого Причастя, знаємо багато з того, що вчить Церква, то все одно щодня бачимо, що мусимо далі вчиться і наближатися до Бога, бо наше розуміння Бога є невелике.
У будь-якій професії за такий час ми б могли вже самі чогось досягнути і навіть інших навчити. Але чомусь про Господа і Його науку ми не так швидко можемо комусь розказати. Апостол застерігає нас від того, щоб ми не залишалися немовби дітлахами і не очікували, щоб нам хтось допомагав, спроваджував нас.
Вчімося бути дорослими, тобто не чекати, що нас хтось навчить, а самим пізнавати, і передавати іншим це знання про Бога. Йдімо самі до нашого Спасителя і ведімо інших!
Євангеліє дня. Лк. 21, 5–7; 10–11; 20–24
5 І коли деякі говорили про храм, що він був прикрашений дорогоцінним камінням та обітними дарами, (Ісус) сказав:
6 “Надійдуть дні, коли з усього, що ви бачите, не лишиться камінь на камені, який не був би перевернений.”
7 Тоді вони його спитали: “Учителю, коли ж це буде? І який буде знак, що це має настати?”
10 Тоді сказав їм: “Повстане народ на народ і царство на царство.
11 Будуть великі землетруси, по різних місцях будуть пошесті й голод, появи жахливі, а з неба великі знаки будуть.
20 Коли ж побачите Єрусалим, оточений військами, знайте тоді, що його спустошення наблизилось.
21 Тоді ті, що в Юдеї, нехай тікають у гори, а ті, що будуть у середині міста, нехай вийдуть з нього; ті ж, що будуть на полях, нехай до нього не входять.
22 Це бо дні кари, коли то все, що написане, здійсниться.
23 Горе вагітним та тим, що грудьми годують, у ті дні! Бо на землі буде нужда велика й гнів проти народу цього.
24 Вони поляжуть від леза меча й підуть у неволю поміж усі народи. Єрусалим топтатимуть погани, поки не закінчиться час поган.
Роздуми Венедикта:Лк. 21, 5–7; 10–11; 20–24 «Це бо дні кари, коли то все, що написане, здійсниться»
Ніщо так не захоплює сучасну людину, як розповіді про останні часи, припущення, що буде зі світом і людством. Бачимо, що час від часу навіть з’являються різні думки і «пророцтва» про те, коли має настати кінець світу. Така інформація багатьох людей може вводити в непевність і переживання. Це показує, що кожна людина все-таки має страх перед останніми часами, і якщо не живе з Богом і за Його словом, то не безпідставно, часто і несвідомо переживає, чим для неї закінчиться її зустріч з Творцем.
Водночас християнин не лише не має боятися останніх часів, – для нього кінець світу є очікуваним часом зустрічі з Богом, – але й мусить щомиті усвідомлювати, що ця мить є унікальна і неповторна. Адже кожна мить життя відходить у вічність, саме тому вона є остання і неповторна.
Відтак стараймося кожну мить нашого життя переживати, як останню, яка вже залишиться такою, якою ми її проживемо. І якщо проживати кожну мить з Богом, то можливість зустрічі з ним не буде лякати, а навпаки – тішити!