Вівторок 13 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 2 Кор. 12, 20–13, 2
20 Бо як прийду, боюся, що не знайду вас такими, як хочу, та й ви не знайдете мене таким, яким хотіли б; щоб не було між вами суперечок, заздрощів, гніву, сварок, обмов, нашептів, зарозумілости, безладдя, 21 щоб, коли я знову прийду, мій Бог задля вас не принизив мене, і щоб я не оплакував тих багатьох, які раніше згрішили й не покаялись у нечистоті, розпусті та в безсоромності, яких були допустилися.
1 Оце втретє йду до вас. «Кожна справа рішиться за словом двох або трьох свідків.» 2 Я вже перед тим сказав і ще раз повторюю, як за другої моєї присутности, так і тепер у відсутності: Як прийду знову, то не щадитиму тих, які раніш згрішили, й усіх інших.
Роздуми владики Венедикта: 2 Кор. 12, 20–13, 2 «Щоб не було між вами суперечок, заздрощів, гніву, сварок, обмов, нашептів, зарозумілості, безладдя»
Християнам має бути притаманний мир, радість, порозуміння. І коли в наші стосунки входять протистояння, гнів, заздрощі, мусимо розуміти, що це не є Божий Дух. Втікаймо від таких спокус і не дозволяймо, щоб в нас зростала зарозумілість, обмова, бо це не те, що виявляє нас, як християн. І такий стан нашої душі свідчить, що ми далекі від християнського життя і християнського розуміння стосунків.
Є просте правило – дивитися перше на себе, просуджувати власні вчинки і думки, а не бачити у всьому вини ближнього. Стараймося засівати любов, порозуміння, прощення, доброзичливість. Бути носіями того, що миле Богові!
Євангеліє дня. Мр. 4. 24–34
24 І казав їм: Вважайте, що чуєте! Якою мірою міряєте, такою й вам відміряють, та ще й причинять вам, що слухаєте. 25 Бо хто має, тому дасться, а в того, хто не має, заберуть і те, що має. 26 І казав: Із Царством Небесним так, як з отим чоловіком, що кидає насіння в землю: 27 чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, – насіння те кільчиться й росте. А як – він сам не знає. 28 Сама від себе земля плід приносить: спершу стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю. 29. А коли плід доспіє, він зараз же з серпом посилає, бо жнива настали. 30 І мовив: До чого прирівняємо Царство Боже – або у якій притчі ми його появимо? 31 Воно – немов зерно гірчичне, що, коли сіється у землю, найменше від усіх насінь, що на землі. 32 А як, посіявши, виростає, стає більшим над усю городину, а віття пускає таке велике, що й небесне птаство в його тіні може сховатись. 33 І багатьма такими притчами він проповідував їм слово, оскільки вони могли зрозуміти. 34 Без притчі не говорив він їм; насамоті ж пояснював усе своїм учням.
Роздуми Венедикта: Мр. 4. 24–34 «Чи спить він, чи встає, чи вночі, чи вдень – насіння те кільчиться і росте»
Коли ми хочемо досягти чогось в матеріальному житті, ми свідомі, що потрібно для того прикладати зусилля, старання і час. Адже просто так не можемо мати нічого. Знаємо, що людина, яка хоче мати житло, авто, мусить багато для того потрудитись. І все одразу в одну мить у неї не з’являється, а збирається усе життя, наче цеглинка до цеглинки.
Ідентично відбувається і з духовним життям. Ми, звичайно, хотіли б перемінити себе в одну мить, але часто забуваємо, що зміни, яких ми прагнемо, складаються з дрібних речей. Ніхто не стає в один момент ні грішником, ні праведником.
Сьогоднішнє Євангеліє саме вказує на те, що Царство Небесне складається з дрібниць. Кожна мить нашого життя, кожний наш вчинок, кожне слово, навіть кожна думка – це або наближення до Бога, або віддалення. Немає в житті речей нейтральних, як ми дуже часто собі думаємо. Кожна річ, навіть найдрібніша, є або кроком до Господа і Царства Небесного, або кроком у протилежному напрямку.