Вівторок 22 тижня після П’ятдесятниці

Апостол дня.   Кол. 2, 20–3, 3

20 А коли ви з Христом умерли для стихій світу, для чого, наче б ви ще в світі жили, піддаєтеся приписам: 21 «Не дотикайся, не куштуй, не рухай!» 22 Усе це нищиться від уживання його згідно з законами й навчанням людським. 23 Вони ж мають вигляд мудрости в добровільній службі, покорі та вмертвленні тіла, однак не мають іншої вартости, крім насичення тіла.

1 А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. 2 Думайте про горішнє, а не про земне. 3 Бо ви померли, і життя ваше поховане з Христом у Бозі.

Роздуми владики Венедикта: Кол. 2, 20–3, 3 «Думайте про горішнє, а не про земне»

Коли оцінити роки, місяці, дні, години нашого життя, можемо зауважити скільки свого часу, старань і зусиль ми приділяємо земному. Погляньмо навколо нас: гарні будинки, різні мистецькі речі, різні витвори людських рук, це часто робота тих людей, яких уже давно немає разом з нами. Цей приклад  чудово ілюструє, в що ми вкладаємо свої зусилля і старання щодня.

Звичайно, ми, які живемо на землі, мусимо вкладати свої зусилля в земне, але з думкою про небесне. У Євангелії читаємо, що де наш скарб, там буде і наше серце. Що це значить: земне триватиме декілька десятків років, а небесне – вічно. Якщо будемо дбати більше про збирання скарбів довкола нас тут, на землі, то в одну мить усе залишимо, а якщо дбатимемо про те, щоб здобути Царство Небесне, матимемо той Скарб усю вічність.

Задумаймось сьогодні: де ми збираємо собі скарби – на небі чи на землі? До чого ми докладаємо найбільше своїх зусиль і старань, на що витрачаємо свій дорогоцінний час? І хай наші скарби на Небі примножуються щодня!

Євангеліє дня.  Лк. 9, 23–27

23 Звертаючись до всіх, (Ісус) промовив: “Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною. 24 Бо хто захоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу задля мене, той її врятує. 25 Яка ж користь людині, що ввесь світ здобуде, себе ж саму погубить або пошкодить? 26 Хто б соромився мене та моєї науки, того й Син Чоловічий буде соромитися, коли прийде у славі своїй і Отця, і святих ангелів. 27 Я вам кажу по правді, що деякі з отут присутніх не зазнають смерти, аж поки не побачать Божого Царства.”

Роздуми Венедикта: Лк. 9, 23–27   «Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе»

  Кожен з нас має свої плани в своєму житті, що робити, щоб почуватися щасливим. І навіть якщо ми до кінця не певні, чи дійсно те, чого ми хочемо, зробить нас щасливими, все одно постійно чогось прагнемо.

  Для справжнього ж щастя треба, щоб початком і кінцем всього в нашому житті була Божа воля. Бог є Альфа і Омега, початок і кінець. Тому важливо цю Божу волю пізнавати.

  І  якраз відречення себе – це шукання не того, що я хочу, але того, в чому є Божа воля. Бо ж Божа воля це найкраще добро для нас, бо ж Бог лише знає що є правдивим добром для нас. Пригадаймо, як Христос молився, то спершу висловив свою позицію, а тоді сказав: «Хай буде Божа воля!» Отож, в кожній життєвій ситуації ми маємо право на свою думку, своє бажання, але остаточним добром для нас мав би бути пошук Божої волі.