30 (17) липня, четвер. Св. влкмчц. Марини.
Апостол. – 1 Кор. 155 зач.; 14, 6-19.
6 А тепер, брати, якщо б я прийшов до вас і заговорив мовами, яка вам користь із мене, коли я, говоривши до вас, не вділю вам ні об’явлення, ні знання, ні пророцтва, ні науки? 7 Так само воно і з бездушними речами, що дають звук, чи то сопілка, а чи то цитра: коли не видають із себе різних звуків, як розпізнавати, що грається на сопілці чи на гуслах? 8 Якже сурма лунає невиразно, хто приготується до бою? 9 Отак воно і з вами: коли ваша мова не має в собі ясних слів, як зрозуміти те, що ви говорите? Ви будете на вітер говорити! 10 Є їх чимало, тих усіляких мов на світі, і ні одна з них не позбавлена значення. 11 Та коли я не розумію значення слів, я буду тому, хто говорить, чужинцем, і той, хто говорить, буде мені чужоземцем. 12 Тим то й ви – коли вже так їх прагнете, отих духовних дарів, – старайтеся їх мати подостатком на збудування Церкви. 13 Тож, хто говорить мовами, хай молиться, щоб умів вияснити. 14 Бо коли я молюся мовами, дух мій молиться, а розум мій без плоду. 15 Що ж, отже, робити? Буду молитися духом, а й розумом буду молитись. Буду співати духом, а й розумом буду співати. 16 Інакше бо, коли благословлятимеш духом, – то як проста людина скаже «Амінь» на твою подяку, коли вона не знає, що ти кажеш? 17 Ти гарно дякуєш, та другий тим не повчається. 18 Дякую Богові моєму, що я більш усіх вас мовами говорю; 19 але в Церкві волію п’ять слів розумом моїм сказати, щоб навчити й інших, ніж десять тисяч слів мовами.
Євангеліє. – Мт. 81 зач.; 20, 17-28.
17 Коли Ісус вирушав у Єрусалим, узяв осібно дванадцятьох і дорогою сказав їм: 18 “Отож ми вирушаємо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде відданий первосвященикам і книжникам, і засудять його на смерть. 19 І віддадуть його поганам, щоб ті глумилися, катували та розіп’яли його; а третього дня воскресне.” 20 Тоді підійшла до нього мати Заведеєвих синів зо своїми синами і вклонилась, щоб його про щось попросити. 21 Той же сказав їй: “Чого бажаєш?” Відповіла йому: “Скажи, щоб оці два сини мої сіли в твоєму Царстві – один праворуч, другий ліворуч тебе.” 22 У відповідь Ісус мовив: “Не знаєте, про що просите. Чи спроможні ви пити чашу, яку я маю пити?” Сказали йому: “Спроможні.” 23 Промовив до них: “Чашу мою питимете, але сісти праворуч мене чи ліворуч, – не моє це давати, лише – кому мій Отець приготував.” 24 Почувши це, десятеро почали нарікати на двох братів. 25 Ісус же, закликавши їх, сказав: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. 26 Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. 27 І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба. 28 Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох.”
Утреня: по “Бог Господь”: тропар влкмчц. (2), Сл., І нині: богород. відпустовий за гласом тропаря влкмчц. Катизми чергові, сідальні Октоїха. Канон Октоїха та влкмчц. По 9-ій пісні – світильний Октоїха, Сл.: світил. влкмчц., І нині: богородичний. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тропар влкмчц., Сл., І нині: богород. за гласом тропаря влкмчц. і за днем тижня.
Часи: на 1-му – тропар дня; на 6-му – храму; на 3-му та 9-му – влкмчц.
Літургія: вся служба дня. Ап. – 1 Кор. 155 зач.; 14, 6-19. Єв. – Мт. 81 зач.; 20, 17-28.
Вечірня: катизма чергова. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 Октоїха; 3 мчч., Сл.: мчч., І нині: хрестобогород. за гласом «Слава». Прокімен дня. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тропар мчч., Сл., І нині: богород. відпустовий за гласом тропаря мчч. і за днем тижня.
Святої великомучениці Марини
Свята Марина народилася в Антіохії в сім’ї язичників. Батько її Едесій був ідольським жрецем. Коли дівчинка булла ще немовлям, її мати померла і батько віддав її годувальниці, що жила за 15 верст від міста. Дівчинка росла і всі помічали, що вона булла дуже красивою тілом і душею. В ті часи християн переслідували і вони мусили переховуватись в пустелях, в селах, прикидаючись жебраками, де навертали язичників до Бога.
Трапилось так, що і Марина, 12-річна дівчинка, почула Слово Боже про Ісуса Христа та всі чудеса, що Він вчинив за час Свого земного життя. Після цього вона всім серцем увірувала в Господа і не соромилася своєї віри. Була ж вона ще нехрещена, бо поблизу не було священика, який би міг здійснити Таїнство. Але вона чула про багатьох мучеників, які охрестилися кров’ю, яку пролили за Христа і хотіла, аби так само сталося і з нею.
Коли ж Едесій дізнався, що його донька стала християнкою, то відрікся від неї. Одного разу вона вирішила подивитися на овець свого батька, а було їй вже 15 років. В той самий час по полю проїжджав великий мучитель християн. Побачивши таку красиву дівчину, він захотів з нею одружитися і почав розпитувати, якого вона роду. «Якщо ти дочка вільних батьків, то я з тобою одружуся, а якщо ти чиясь рабиня, то я тебе викуплю і візьму до себе».
Дівчина відрізнялася цнотливістю і коротко відповіла, чия вона дитина, як її звуть. Не приховала Марина і того, що вона раба Христова, вірує в Єдиного Бога, що створив неба і землю, з’єднана з Ним щирою любов’ю і не хоче іншого нареченого. Коли ж поганський ігемон почув це, наказав воїнам схопити її і вести за собою в місто. Від таких її слів він ще більше полюбив її і сподівався, що під страхом мук вона зречеться своєї віри і вийде за нього заміж. Марина ж палко молилася всю дорогу до Антіохії.
Коли ж процесія прибула до міста, то ігемон, за язичницьким нечестивим звичаєм, приніс жертву ідолам, а християн, яких зустрів по дорозі, зачинив у темниці, а Марину доручив берегти знатним жінкам. На наступний день відбувся урочистий суд, на якому закоханий єпарх мовив:
– Прекрасна діво, всі боги знають, як я шкодую твою молодість і бережу біле тіло твоє. Тому прошу тебе, принеси жертву богам і тобі буде добре – одразу ти отримаєш маєтки, будеш найщасливіша серед ровесниць і найшановніша серед жінок цього міста.
– Я увірувала в Небесного Отця і Його Єдинородного Сина і Пресвятого Духа, Єдиного в Тройці Бога Живого, і звикла приносити Йому жертву всехвалення, і не поклонюся я ідолам і не принесу жертву тим, кого не знаю, і хто не знає сам себе.
– Марино, я знову тебе прошу, послухай мене і вшануй богів – вони добре знають, що якщо ти мене послухаєш, то надам тобі велику честь і всі будуть тебе поважати як мою кохану дружину. Якщо ж ти мене не послухаєш і відкинеш моє кохання, то, всупереч моєму бажанню, я буду тебе катувати і згублю твої красу і здоров’я і ти помреш від вогню і заліза.
– Не сподівайся на моє зречення, ігемоне, – я вірна раба Владики мого, що добровільно постраждав за мене. Якщо Він, не шкодуючи пресвятого тіла Свого, страждав за мене, то і я повинна померти за Нього, зовсім не шкодуючи свого здоров’я. А те, що ти мені говориш про заміжжя, шану , багатство і честь, то для мене це все огидно. Невже ти думаєш, що я покину Безсмертного Христа заради заміжжя з смердючим псом, мертвим душею?! Ніколи!
Почувши такі слова, ігемон розлютився і наказав роздягнути Марину і нещадно бити її прутами. Тіло святої розривалося від ран і кров текла струмками. Люд же ридав, бачачи такі муки. Коли кати припинили катування, єпарх сказав святій, що це лише початок її мук, і закликав поклонитися ідолам.
Марина ж твердо стояла на своєму. Тоді суддя наказав прибити її цвяхами до дошки і залізними тризубцями стругати тіло святої. Марина ж весь час молилася, а жорстокі слуги люто виконували наказ так, що тіло шматками падало на землю і було видно кістки. Тоді мучитель промовив: «Марино, доки будеш терпіти? Ось і тіло твоє знівечено. Хоч тепер принеси жертву богам, аби залишитись живою». А свята відповіла йому: «Огидний пес! Свиня! Ти пожираєш людське м’ясо і прикидаєшся милосердним, ніби жалієш мене. Я сама себе не жалію ради Христа. Якщо я послухаю тебе, то не успадкую Царства Небесного».
Після цього ігемон наказав кинути святу в темницю для людей, засуджених на смерть. Там свята благала про зцілення ран і оновлення душі. Настала ніч, а свята не переставала молитися Богу. Тоді диявол вирішив налякати мученицю. Раптом затряслася земля і появився диявол у вигляді величезного страшного змія, тіло якого оточило чимало менших змій. Він обійшов кругом неї і намагався проковтнути її голову, але свята і далі молилася і осінила себе знаком хреста. Тоді ж черево змія трісло і вона була звільнена і земля поглинула те все видіння, а святу мученицю осінило небесне світло. Покрівля будинку відкрилася і на неї зійшли промені світла, і побачила вона великий хрест, а над ним білу голубку, яка людським голосом промовила: «Радуйся, Марино, мудра голубко Христова, що перемогла злого ворога». Після цих слів голубки Марину охопила невимовна радість, а знівечене її тіло почало заживати і свята благословила Бога.
Зранку ігемон Олімврій знову почав суд. Коли ж всі побачили здорове тіло мучениці, то дуже здивувалися. Суддя ледве промовив:
– Бачиш, Марино, як наші боги про тебе піклуються. Вони змилосердились над тобою і зцілили тебе. Тому подякуй їм за це і приєднайся до свого батька-жреця.
– Не личить мені покинути Господа мого і служити вашим мертвим ідолам. Навпаки, це тобі варто пізнати Єдиного Бога Небесного і увірувати в Нього, споглядаючи на чуда, які вчинив з тілом моїм Всемогутній лікар душ і тіл людських.
Розлючений суддя знову наказав катувати святу. Її повісили на дерево, принесли запалені свічки і ними палили її груди. Вона ж мовчки терпіла і молилася. Її обпалили до вигляду вугілля і ледве живу зняли з дерева. Потім мучитель наказав принести величезну бочку з водою і втопити там зв’язану мученицю, яка весь час молилася. Коли слуги почали її топити, земля затряслася і мотузки розв’язалися, а нажахані слуги кинулися втікати від бочки. На Марину знову зійшли промені світла і з’явилася та сама біла голубка. Свята ж стояла на поверхні води і славила Бога. Тоді над святою появився вогненний стовп, що досягав неба, а на ньому був кришталевий хрест і голос, що виходив з нього, промовив: «Мир тобі, невісто Христова Марино! Нині ти приймеш нев’янучий вінок з рук Господа і спочинеш зі святими в Царстві Небесному».
Почувши цей голос, свята вийшла здоровою з води і багато людей, бачачи це чудо, увірували в Бога. Ігемон вжахнувся, бачачи, скільки людей стали християнами і наказав воїнам рубати мечами всіх християн. Тоді загинуло 30 тисяч люду, які охрестилися своєю кров’ю і очистилися від гріхів. А святій Марині наказано відрубати голову.
Коли святу привели на місце страти, вона повернуляся до людей і закликала їх пізнати Єдиного Бога, Творця всього. Потім вона довго за всіх молилася і раптом небо відкрилося і зі страху всі впали на землю. І Ісус Христос простягнув до святої свої руки, аби прийняти її душу на вічний спокій. Тоді вона розбудила ката, аби він виконав наказ. Так свята Марина звершила свій мученицький подвиг.