Понеділок 8 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 1 Кор.9, 13–18
13 Хіба не знаєте, що ті, які коло святого працюють, їдять із святого, і ті, які служать жертовникові, мають частку з жертовника? 14 Так само й Господь звелів тим, що проповідують Євангелію, з Євангелії жити. 15 Та я нічого не користав з того і не пишу на те, щоб так було зо мною. Волію бо радше вмерти, ніж щоб хтось знівечив оту славу мою. 16 Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави, бо це мій обов’язок; і горе мені, коли б я не проповідував Євангелії. 17 Коли б я робив це власновільно, я мав би нагороду; якже ж це не з власної волі, то я виконую доручену роботу. 18 Яка ж тоді для мене нагорода? – Та, що, проповідуючи Євангелію, я її викладаю даром, щоб не користуватися правом, яке з Євангелії маю.
Роздуми владики Венедикта:1 Кор.9, 13–18«Горе мені, коли б я не проповідував Євангелії»
Коли хтось для себе щось відкриває цінне і важливе, він неминуче хоче тоді ділитись цим з іншими. Це стосується і Євангелії. Саме тому коли ми до кінця ще не відкрили для себе Євангеліє і віру Христову як щось цінне і важливе, то виникає криза проповідування.
Якщо ми зрозуміємо цінність, яку має для нас Добра Звістка, то не зможемо не проповідувати. І тоді, як апостол Павло, ми зможемо сказати, що горе нам, коли ми не проповідуємо Євангелію. Саме тому горе нам, якщо ми ще цього не усвідомили, коли цього не застосовуємо у власному житті, ні не ділимось з іншими!
Євангеліє дня. Мт. 16, 1–6:
1 І приступили фарисеї та садукеї і, спокушаючи його, просили, щоб показав їм знак з неба. 2 А він у відповідь сказав їм: “Як настане вечір, ви кажете: Буде гарна погода, бо червоне небо; 3 а вранці: сьогодні буде негода, бо небо щось червонясто похмуре. То вигляд неба ви вмієте розпізнавати, а знаків часу ви не здатні розпізнавати? 4 Рід лукавий і перелюбний шукає знаку, але знаку йому не дасться, хіба що знак Йони.” І покинув їх і пішов звідти. 5 Коли перепливли учні на той бік, забули взяти хліба. 6 Ісус сказав їм: “Глядіть, бережіться закваски фарисейської і садукейської.”
Роздуми Венедикта: Мт. 16, 1–6: «…спокушаючи його, просили, щоб показав їм знак з неба».
Господь постійно промовляє в нашому житті, ми ж дуже спосібні почути Його. Ми як правило шукаємо якихось особливих знаків, спеціальних книжок, надзвичайних людей… Тож бачимо, як колись за часів Христа, що люди очікували чогось особливого від Нього. Так і тепер є з кожним з нас, що кожен з нас очікує якогось особливого знаку.
Нас не раз ми шукаємо чогось надзвичайного замість того, щоб побачити Бога у звичайних обставинах свого життя. І саме тоді, коли ця звичайність перестане йти нормальним руслом, настане хвороба, смерть когось з близьких, тоді приходить цей знак і ми тоді інакше дивимось на життя.
Стараймося в цій щоденності, буденності нашого життя зауважити багато знаків, які дає нам Господь, багато знамень, через які Він до нас промовляє. Не шукаймо особливих знаків, бо кожна хвилина нашого життя є знаком Божої любові до нас!