Неділя 11 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 1 Кор. 9, 2–12
2 Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства. 3 Ось моя оборона перед тими, що мене судять. 4 Хіба ми не маємо права їсти й пити? 5 Хіба ми не маємо права водити (з собою) сестру-жінку, як інші апостоли, брати Господні, і Кифа? 6 Чи може один я і Варнава не маємо права не працювати? 7 Хто колись власним коштом ходив у похід? Хто садить виноградник, і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо, і не живиться молоком від стада? 8 Хіба я говорю тільки як людина? Хіба й закон не каже цього? 9 Таж у законі Мойсея написано: «Не зав’язуй рота волові, як молотить.» Чи Бог турбується про волів? 10 Чи, може, ради нас говорить? Бож ради нас написано, що, хто оре, мусить орати в надії, і хто молотить, -молотить теж у надії, що матиме щось із того. 11 Коли ж ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, коли пожнем ваше тілесне? 12 І коли інші мають це право над вами, чому радше не ми? Однак, ми не користуємося цим правом, а ввесь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелії Христовій.
Роздуми владики Венедикта:1 Кор. 9, 2–12 «Ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства»
У чому феномен оголошення Слова Божого. Феномен того, що апостоли, досвідчивши цю зустріч з Господом, передавали свій досвід іншим. І так цей досвід ставав і особистим, і спільним. Більше того, новонаверненні були свідченням правдивості того досвіду.
Апостоли тішились тими учнями, які були достовірними доказами апостольства і для інших, і для них самих. Чи так відбувається в нашому житті? Чи ми можемо тішитись тим, що хтось навколо нас є доказом того, що ми є свідчимо про Бога. І якщо ні, тоді живімо свято і проповідуймо гарячіше своїм життям!
Євангеліє дня. Мт.18,23-35
23 “Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми. 24 Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. 25 А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. 26 Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. 27 І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. 28 Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен. 29. Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. 30 Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг. 31 Якже побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне. 32 Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. 33 Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? 34 І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. 35 Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.”
Роздуми Венедикта: Мт.18,23-35 «Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого».
Кожний з нас завжди очікує певного милосердя, розуміння, доброзичливості від інших людей, але цього ж очікують й інші.
Ми всі, люди, дуже подібні. Ми часто є вимогливими до інших, кожному порахуємо всі його провини, всі його недоліки, вади. Можна сказати, що ми є спеціалістами з учинків інших, прокурорами для інших, а себе дуже часто оправдовуємо багатьма аргументами, є адвокатами для себе. Може, ці аргументи певною мірою і правдиві, проте Господь учить нас: чого ми хочемо, того й інші хочуть, чого ми не хочемо, того й інші не хочуть.
Отож, вміймо подивитися на себе, запитати себе: чого я прагну, чого я очікую, чого я сподіваюсь від інших. І саме те, що я очікую, почати чинити іншим, і тоді ті інші точно те ж будуть чинити щодо мене.