Четвер 20 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. Фл. 3, 1–8
1 Врешті, брати мої, радуйтеся у Господі. Писати вам те саме мені не важко, а вам воно корисно. 2 Уважайте на собак, уважайте на лихих робітників, уважайте на обрізання! 3 Ми бо “обрізання”, що духом служимо Богові, що хвалимось у Христі Ісусі, не покладаючися на тіло, 4 хоч я міг би покладатись і на тіло. Коли хтось інший думає покладатися на тіло, то я ще більше: 5 обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з коліна Веніямина, єврей з євреїв, фарисей за законом; 6 щодо горливости – гонитель Церкви, щодо справедливости в законі – бездоганний. 7 А те, що було мені зиском, з-за Христа я вважав за втрату. 8 Ба, більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати;
Роздуми владики Венедикта: Фл. 3, 1–8 «Я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати»
У житті ми багатьма речами клопочемось, будуємо плани, чогось досягаємо, залишаємо і здобуваємо інше, і так триває усе наше життя. Апостол називає це все сміттям. Напевно, це для нас непросто, нелегко, а навіть боляче чути це, як це може бути сміттям, коли це наше життя.
Але життя для нам дароване в основному для того, щоб ми пізнали Господа як нашого Творця. Саме в цьому пізнанні нашого Господа все інше набирає своєї правдивої цінності. Якщо ми не маємо Бога, найпершої та найважливішої цінності, усього іншого не зможемо правдиво оцінити. Завжди будемо шукати будь-що на те місце, яке має займати Бог в нашому серці, щось чи когось для любові та почитання.
Якщо хочемо жити як правдиві християни, то мусимо пам’ятати, що лише коли Господь є першою радістю, першим добром, все інше стає на свої місця і набуває властивого значення.
Євангеліє дня. Лк. 7, 17–30
17 Чутка про Ісуса розійшлася по всій Юдеї і по всій країні. 18 Учні Йоана сповістили його про це все. Тоді Йоан покликав двох із своїх учнів 19 і послав їх до Господа сказати: “Ти той, що має прийти, чи іншого нам ждати?” 20 Прийшовши ті мужі до нього, кажуть: “Йоан Христитель послав нас до тебе спитати: Ти той, що має прийти, чи іншого нам ждати?” 21 Саме того часу Ісус оздоровив багатьох від недуг, немочей та від злих духів і багатьом сліпим дарував прозріння. 22 У відповідь Ісус сказав їм: “Ідіть, повідомте Йоана, що ви бачили й що чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Добра Новина; 23 і блаженний той, хто не спотикнеться через мене.” 24 А коли Йоанові посланці відійшли, Ісус почав говорити до народу про Йоана: “На що ви вийшли дивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер? 25 На що ж вийшли ви глядіти? На чоловіка, одягненого в м’які шати? Таж ті, що в пишних шатах і в розкошах, сидять у царських палацах. 26 На що ж тоді ви вийшли подивитись? На пророка? Так, кажу вам, і навіть більше, ніж пророка. 27 Це той, про кого написано: Ось я посилаю посланця мого перед твоїм обличчям, що приготує путь твою перед тобою. 28 Кажу вам: Між народженими з жінок нема нікого більшого понад Йоана; а найменший у Царстві Божім – більший від нього.” 29. І ввесь народ, що його слухав, навіть і митарі, визнали справедливість Божу й христилися хрищенням Йоана. 30 А фарисеї та законники відкинули Божий про них намір і не христились від нього.
Роздуми Венедикта: Лк. 7, 17–30 «…Ти той, Хто має прийти, чи іншого нам ждати?»
Іван Предтеча був дуже близький до Спасителя, бо звіщав Господа, вказував на Того, «кому він недостойний розв’язати взуття».
І бачимо, що через своє праведне життя, праведну поставу, перетерпів, був замкнений у в’язниці. І зрештою, в цього Івана, який так чітко вказував на Спасителя, у якийсь момент з’являється сумнів, чи ж Він той, Хто має прийти? Це нам показує важливий аспект людськості, людськості, яку теж посідали святі. Часто, коли ми думаємо про святих, вважаємо, що вони були позбавленні людськості, але вони, як і кожна людина, переживали моменти сумнівів, знеохоти, розчарувань, упадків.
Тому приклад Івана Предтечі показує нам, що коли ми переживаємо непрості ситуації свого життя, то ніколи не маємо знеохочуватись, але завжди бути щирими перед Господом. Як бачимо, Іван Предтеча був щирий – він через своїх посланців одразу висловив Господу, що мав на серці сумніви.
І такої щирості Бог від нас потребує. Він не хоче, щоб ми грали перед ним роль праведників чи грішників. Бог хоче зустрітись з нашим реальним «я».