23 (10) квітня, четвер. + Свв. мчч. Терентія, Помпія і тих, що з ними.
Апостол. – Ді. 12 зач.; 4, 23-31.
23 А як їх відпустили, вони прибули до своїх і розповіли, що первосвященики і старші до них сказали. 24 Ці, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: «Владико! Ти створив небо і землю, і море, і все, що в них є. 25 Ти сказав Духом Святим через уста батька нашого Давида: Чого заметушилися погани й задумали народи марне? 26 Царі землі зібралися, і князі зійшлися докупи на Господа і на помазаника його. 27 Зійшлися бо справді у цім місті проти слуги твого святого Ісуса якого ти помазав, Ірод і Понтій Пилат з поганами й людьми ізраїльськими, 28. зробити те, що твоя всемогутність і мудрість уже наперед були постановили, щоб сталося. 29. І нині, Господи, споглянь на їхні погрози й дай твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати твоє слово. 30 Простягни твою руку на вилікування, нехай стаються знаки і чудеса іменем святого слуги твого Ісуса.» 31 А як вони молилися, затряслось те місце, де вони зібралися, і всі сповнилися Святим Духом, і сміливо звіщали слово Боже.
Євангеліє. – Йо. 16 зач.; 5, 24-30.
24 Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя. 25 Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, – ба, вже й тепер він, – коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши – оживуть. 26 Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі. 27 І владу йому дав суд чинити, він бо – Син Чоловічий. 28 І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, 29. і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд. 30 Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене.
Утреня: по “Бог Господь” тропар свята (2), Сл.: мчч., І нині: свята. Сідальні свята. “Воскресіння Христове” (1). Пс. 50. Канон свята і мчч. По 9-ій пісні – світильний мчч. (2), Сл., І нині: світильний свята. Стиховня свята. По “Отче наш”: тропар мчч., Сл., І нині: свята.
Часи: на всіх тропар свята, Сл.: на 3-му та 9-му – тропар мчч. Кондаки: на 1-му та 6-му – свята; на 3-му та 9-му – мчч.
Літургія: антифони воскресні. Тропар свята, Сл., І нині: кондак свята. Ап. – Ді. 12 зач.; 4, 23-31. Єв. – Йо. 16 зач.; 5, 24-30. Замість «Достойно» – «Ангел сповіщав». Причасний свята.
Вечірня: катизма рядова. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 свята, 3 свщмч. Сл.: свщмч., І нині: свята. Прокімен дня. Стиховня свята, Сл., І нині: свята. По “Отче наш”: тропар свщмч., Сл., І нині: свята. Відпуст середній з помин. свята і свщмч.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Четвер 2-го тижня
Йо. 5, 24–30: «Хто слухає моє слово й у Того вірує, Хто послав Мене, – живе життям вічним».
Бачимо, що Господь вказує людині перспективу, про яку вона навіть не може мріяти і уявляти, – дарує їй вічність. Люди сучасного світу, які мають достатки, багатства, маєтки, хотіли б жити вічно, насолоджуватись тим, що вони мають. Але знаємо, що незалежно від багатства людини, її освіченості, статусу приходить час, коли вона мусить відійти. Однак Господь каже, що ми можемо мати життя вічне в Ньому.
Що ж значить слухати Боже слово, щоб мати вічне життя? Це не тільки слухати Євангеліє, але цим Євангелієм жити, тобто вірувати, впроваджувати його в своє життя. І коли через хрещення ми стаємося тими, які у Христа хрестилися і в Христа зодягнулися, а Бог є вічний; які через святі Тайни причащаємось Бога, як каже апостол Павло: «Вже не я живу, а живе в мені Христос»; через молитву ми доторкаємось Бога у вічності, в Його Царстві – тоді ми починаємо жити Богом і Бог починає жити в нас і ми починаємо жити тим вічним життям. Це Боже життя перебуває в нас, ми вже стаємо учасниками вічності тут, на землі. Тоді наша земна смерть – це лише припечатання, потвердження того, що ми вибрали на вічність – життя з Богом. Через наше повноцінне життя в Церкві ми спосібні удостоїться і стати учасниками життя вічного.
Ді. 4, 23–31
«Господи, споглянь на їхні погрози й дай Твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати Твоє слово»
Від самого початку, коли Господь приніс Добру новину, Церкву завжди, більше чи менше, переслідували або не сприймали у суспільстві. Церква завжди мала випробування і терпіння, тому маємо так багато мучеників, свідків віри. Але в усіх обставинах Бог завжди сповняв силою і мужністю своїх апостолів, учеників, своїх свідків, щоби були сильними і мужніми.
Тому ніколи не варто зважати на обставини, щоб чинити Божу волю, бо вони завжди є такими, як є. І в будь-яких обставинах Бог очікує від нас свідчення. Якщо Бог допустив ці обставини, то вірмо, що і дасть нам силу проповідувати Його!
+Венедикт