22 (9) Грудня, вівторок. + Зачаття Пресвятої Богородиці св. Анною.
Утреня: по „Бог Господь”: тропар свята двічі, Слава, І нині: свята. Катизми чергові з сідальними свята, полієлей і величання, і пополієлейний сідальний свята. Степенна 4-го гласу, 1-й антифон. Прокімен і євангелія свята. Єв. – Лк. 4 зач.; 1:39-49,56. Псалом 50. Стихира свята. Канони два свята. Під час канону відбувається мирування. По 3-ій пісні – сідальний свята, по 6-ій – кондак-ікос свята. На 9-ій пісні „Чеснішу” не співаємо, але приспіви святкові до ірмосів і тропарів канону. По 9-ій пісні – світильний свята. Хвалитні стихири свята – 4, Слава, І нині: свята. Після великого славослов’я – тропар свята. Відпуст великий з поминанням свята.
Часи: на всіх часах – тропар і кондак свята.
Літургія: антифони повсякденні або зображальні, тропар, кондак, прокімен, алилуя, причасний свята. Ап. – Гал. 210 зач.; 4:22-31. Єв. – Лк. 36 зач.; 8:16-21. Замість „Достойно” – приспів і ірмос свята.
Примітка: Свято Зачаття Пресвятої Богородиці св. Анною, згідно місяцесловів Євангелія, Апостола і Часослова, виданих Римською Апостольською столицею для УГКЦ у ХХ ст. (т. зв. recentio ruthena), обмежується одним днем і не має ні передсвяття, ні посвяття.
Вечірня: катизми нема. На “Господи, візвав я” – 6 стихир: Октоїха – 3 і мчч. – 3. Слава: мчч., І нині: хрестобогород. На стиховні: стихири Октоїха. Тропар мчч., Слава, І нині: хрестобогород. відпустовий за гласом тропаря і днем тижня. Відпуст середній з поминанням служби дня і мчч.
22 грудня ми відзначаємо Торжество Зачаття Пресвятої Богородиці св. Анною.
Це свято широко відзначалося на Сході вже у ХVIII столітті. У ХІХ столітті ця традиція прийшла і на Захід.
Пресвята Діва Марія є для нас прообразом нашого звільнення від гріха. Прообразом нашої кінцевої мети – осягнення повної святості в Ісусі Христі. Оскільки ж, як вельми виразно й чітко наголошує Святе Письмо, “що всі згрішили і позбавлені слави Божої” (Рим.3:23), то у хрещенні, покаянні і наверненні Господь починає наше духовне відродження, зцілення й оновлення, преображення і освячення. І Він хоче робити це перетворення послідовно, крок за кроком – і аж до його логічного завершення. І вже тоді ми будемо праведні, і ми будемо без гріхів та їхніх згубних, руйнівних наслідків. І ми будемо подібні до Марії, котра, смиренно погодившись з Божим задумом і планом щодо власного життя, таким чином прийняла Його милість, благодать і спасіння і, зрештою, набула оту свою – у всеблагому й милосердному Господі – досконалість і праведність.
“І сказала Марія: величає душа Моя Господа, і зрадів зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм, бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось-бо віднині ублажатимуть Мене всі роди. Бо вчинив Мені велич Всемогутній, і святе ім’я Його. І милість Його з роду в рід на тих, що бояться Його. Явив могутність руки Своєї, розсіяв гордих у помислах сердець їхніх; скинув сильних з престолів і підніс смиренних; голодних сповнив благами, а тих, що багатіють, відпустив ні з чим. Прийняв Ізраїля, отрока Свого, спом’янувши милість, як говорив отцям нашим, Авраамові і нащадкам його до віку” (Лк.1:46-55).
Марія є для нас одночасно і прикладом. Прикладом прямування за Христом і прикладом перепоручення свого життя в руки всесильного й милосердного Бога. Прикладом того, як і ми, Його улюблені діти й служителі, можемо своєму всеблагому Небесному Отцю сказати наше “так”, особисто своє: “так нехай же буде мені по слову Твоєму”.
Крім того, однозначно й твердо відповівши Богові “так“, Марія не просто стала тією Його благословенною і слухняною “посудиною”, через яку в людському тілі прийшов у цей світ Месія-Христос. Вона у такий спосіб, зокрема, стала причетною до реалізації Господньої волі і плану, щоб до лона вибраного Божого народу та, відповідно, Господнього благословення, зцілення і спасіння змогли долучитися і багаточисельні представники всіх язичницьких народів, націй і племен. Й таким чином у “спасіння”, врешті-решт, “увійде” певна – відома лише Богові – “повна кількість язичників”, починаючи від Близького Сходу “та аж до краю землі”, слідом за якими й“весь Ізраїль спасеться” (Рим.11:11,25,26; Діян.1:8).
Аналогічно й ми, коли усвідомлено й упевнено кажемо Богові наше “так” і всюди та постійно, у непохитній вірі й довірі Йому, молитовно прикликуємо Його пресвяте ім’я та сумлінно, щиросердно служимо Його шляхетній і благодатній справі на землі, то у такий спосіб водночас відкриваємо цей обнадійливий шлях до спасіння й наших, передусім, рідних і близьких. А також, можливо, і не лише їх. Або, як наголошує і обіцяє з цього приводу Слово Боже, “віруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти і весь дім твій” (Діян.16:31). Та “пильнуй себе самого та [Христового] навчання; займайся цим постійно: бо, так роблячи, і себе спасеш і тих, що слухають тебе” (1Тим.4:16).
Й у цьому контексті дуже важливо й нагально, аби – у т. ч. під Небесним покровом і заступництвом Марії – “щоб усі [учні й послідовники Христа] були єдине” (Ін.17:21). Та, повсякчас “прагнучи зберігати [цю] єдність духу в союзі миру” (Еф.4:3), в різних християнських громадах і спільнотах неодмінно ревнували і належно дбали про постійне відродження, віднову та зростання їхніх членів у дарах і плодах духовних. Щоб вони наочно й переконливо проявлялися, зокрема, у їхньому служінні євангельської проповіді і досвідченні ними Божої любові, величі і слави.
Або, як про таке наголошував Сам Ісус, цих – дійсно духовно “народжених згори” (Ін.3:3,7) – правдиво й активно “віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм, покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові” (Мк.16:17, 18). А також, при цьому, “і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші; старцям вашим будуть снитися сни, і юнаки ваші будуть бачити видіння” (Іоїл 2:28). Амінь.