Понеділок 16 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. Гал. 4, 28–5, 10
28. Ви ж, брати, як Ісаак, діти обітниці. 29. Та як тоді, хто народився за тілом, гонив того, хто родився за духом, так і тепер. 30 Тільки ж що Письмо каже: “Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не успадкує з сином вільної.” 31 Отак, брати, ми сини не рабині, а вільної.
1 Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову. 2 Ось я, Павло, кажу вам, що коли ви обрізуєтеся, Христос вам ні в чому не допоможе. 3 Свідчу знову кожному, хто обрізується: Він мусить увесь закон чинити. 4 Ви, що шукаєте в законі оправдання, від Христа відлучилися, від благодаті ви відпали. 5 Ми бо духом з віри очікуємо надії оправдання, 6 бо у Христі Ісусі нічого не означають ні обрізання, ні необрізання, але – віра, чинна любов’ю. 7 Ви бігли добре. Хто ж то вам став на перешкоді, що ви правді не повинуєтеся? 8 Це переконання не від того, хто вас кличе. 9 Трохи закваски квасить усе тісто. 10 Я певний в Господі, що ви не матимете інших думок; а хто заколочує вас, буде засуджений, хто б він не був.
Роздуми владики Венедикта: Гал. 4, 28–5, 10 «Трохи закваски квасить усе тіло»
Якщо ми хоч трохи уявляємо технологію приготування хліба, то знаємо, що дріжджі або закваска дає тісту можливість рости, і з нього потім випікається хліб. Закваски до тіста, щоб воно росло, треба дуже мало, порівняно з тим, скільки треба всього решту. Але дуже важливо, щоб ця закваска була якісною, інакше, навіть велика її кількість не заквасить тіста, і воно не виросте.
Цим прикладом Господь вказує нам, християнам, що не розходиться в тому, щоб християн було багато, а лише в тім, щоб вони були тою якісною закваскою, яка може перемінювати тісто і перемінювати інших людей. Тому, найперше, маємо дбати за власну «якість». Якщо будемо християнами доброї якості, тобто правдивими, а не номінальними, тоді неминуче будемо преображувати і перемінювати всіх навколо себе, «квасити все тісто».
Євангеліє дня. Мр. 6,54-7,8
54 А коли вийшли з човна, люди зараз же його впізнали 55 і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що він перебуває. 56 І куди він тільки приходив, – у села чи міста, чи в слободи, – клали на майданах хворих і просили його про змогу бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкавсь його, ставав здоровий.
1 Фарисеї ж і деякі з книжників, які були прийшли з Єрусалиму, зібрались коло Ісуса. 2 І бачивши, що дехто з його учнів їсть хліб нечистими, тобто немитими руками, – 3 бо фарисеї й усі юдеї, додержуючи передання старших, не їдять, поки не вимиють добре рук, 4 і не споживають, повернувшися з торгу, поки себе не покроплять, та й багато іншого вони перейняли й дотримують: миття чаш, глеків, мосяжного посуду, – 5 отож питали його книжники та фарисеї: Чом твої учні не поводяться за переданнями старших, а їдять немитими руками? 6 Він же відповів їм: Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як ото написано: Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене; 7 та вони марно мене почитають, навчаючи наук – наказів людських. 8 Заповідь Божу занедбавши, притримуєтеся ви передання людського: обмиваєте глеки та кухлі й ще багато в тому роді.
Роздуми Венедикта: Мр. 6,54-7,8 «Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене»
Кожен у міру своєї вихованості пробує пильнувати свою поведінку: хтось зважає на це більше, хтось – менше. Проте часто така наша зовнішня постава і поведінка не відповідає тому, що людина має у своєму нутрі. Це для нас трудно зауважити в собі, легше бачимо це в інших, бо саме на цьому будується наше осудження інших. Бо ж бачимо як часто людина одне декларує і говорить, а не раз зовсім по іншому поводиться.
Отже, наше нутро, наше серце – це те, з чого починається наша поведінка. І тому коли Господь каже, що «серце їхнє далеко», Він закидає, що їх поведінка є лише зовнішньою, а внутрішнє буття – інше. І, як кажуть у народі, «шила в мішку не втаїш».
Тобто те, чим живе наше серце, неминуче в тих чи інших обставинах проявляється, і що складніші обставини, то більше проявляється те, ким ми насправді є.