20 (7) Серпня, четвер. Св. прпмч. Дометія.
Апостол. – 2 Кор. 183 зач.; 7, 1-10.
1 Маючи ж такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі. 2 Дайте нам місце в вашому серці. Ми нікого не скривдили, нікому шкоди не завдали, не визискували нікого. 3 Говорю це, не щоб вас осудити, бо я вже вам сказав, що ви в нашім серці, щоб умерти й жити разом. 4 У мене велике до вас довір’я, я вельми пишаюся вами. Я – повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей. 5 Бо коли ми були прийшли в Македонію, тіло наше не мало ніякого спокою. У всьому лиш скорбота: зовні – борні, страхання всередині. 6 Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита; 7 і не лиш його приходом, а й утіхою, якої він зазнав від вас, оповідаючи нам про ваше палке бажання, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так, що я зрадів ще більше. 8 Хоч я і засмутив вас листом, не жалкую того; коли й жалкував, – бачу, що той лист, хоч і на час, був засмутив вас – 9 тепер же радію, не тому, що ви були засмутилися, а тому, що смуток ваш привів вас до каяття. Ви бо засмучені були задля Бога, так що ви від нас не зазнали шкоди. 10 Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу – смерть спричинює.
Євангеліє. – Мр. 5 зач.; 1, 29-35.
29. І скоро вийшов він із синагоги, то разом з Яковом та Йоаном пішов у дім Симона та Андрія. 30 Теща ж Симонова лежала у гарячці, тож йому негайно сказано про неї. 31 Він підійшов і підвів її, взявши за руку, й покинула її гарячка, – і заходилась вона їм услуговувати. 32 Якже настав вечір, по заході сонця, почали приносити до нього усіх недужих та біснуватих. 33 Усе місто зібралося перед дверима. 34 І він оздоровлював чимало недужих на різні хвороби, а й бісів багато вигнав, але заборонив бісам говорити, вони бо про нього знали. 35 Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився.
Утреня: по „Бог Господь”: тропар свята двічі, Слава: прпмч., І нині: свята. Катизми чергові і сідальний свята. Псалом 50. Канонів 2: перший свята, другий прпмч. По 9-ій – світильний прпмч. Слава, І нині: світильний свята. Стиховня – вся свята. Тропар прпмч., Слава, І нині: свята.
Часи: тропар свята, також на 3-му і 9-му ще Слава: прпмч., кондаки – поперемінно, тобто: на 1-му і 6-му – свята, на 3-му і 9-му – прпмч.
Літургія: Антифони перших два – з самого свята, третій – загальний з приспівом свята, також і „Прийдіте, поклонімся” з приспівом свята. Тропар свята, Слава, І нині: кондак свята і трисвяте. Прокімен, алилуя і причасний – свята, апостол і євангелія – дня. Ап. – 2 Кор. 183 зач.; 7, 1-10. Єв. – Мр. 5 зач.; 1, 29-35. Замість „Достойно” – ірмос 9-ої пісні канону свята з його приспівом. Відпуст з поминанням свята і прпмч.
Вечірня: Катизма чергова. На „Господи, взиваю” – 6 стихир: свята – 3 і ісп. – 3. Слава: ісп., І нині: свята. На стиховні: стихири свята. Тропар ісп., Слава, І нині: свята. Відпуст середній з поминанням служби свята і ісп.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Мр. 1, 29-35 «Вийшов і пішов на самоту й там молився»
У Євангелії розповідається як Христос, після зцілення тещі Симона та недужих і біснуватих, йде на молитву.
Тяжко нам людським розумом усвідомити для чого Христові була молитва, бо ж Він перебував у сталій єдності з Отцем. Однак це справа тих, хто живе глибшим духовним життям це пізнавати і розуміти. Богослови можуть дискутувати на цю тему, а для нас це дуже важливий практичний приклад.
Життя постійно ставить перед нами різноманітні ситуації, труднощі, тож завжди маємо певні невдачі або успіхи. Бачимо, наскільки ми, люди, стаємо нездатними, неспроможними самотужки все подолати, дати собі раду. Молитва є місцем, де ми зустрічаємося з Богом,сповнюючись усім тим, що посідає Господь. Бо так, як ми з кимось маємо якусь справу, то стаємо подібні до нього, так і коли ми близькі до Бога, то уподібнюємося до Нього. Тому дуже важливою є молитва, зустріч з Господом, сповнення Божою силою для того, щоб прямувати життям.
Людина є дуже крихка, слабка і кожен з нас це бачить і пізнав на власному досвіді. Лише Божественною силою можемо йти по життю, а цю Божественну силу найбільше черпаємо в нашій молитві, в нашій зустрічі з Богом.
2 Кор. 7, 1–10 «Велике довір’я маю до вас, вельми пишаюся вами»
У нашому людському житті дуже важливою є довіра, коли нам хтось довіряє, ми ніби сповнюємось силою і бажанням робити добро. Але ми часто в нашому житті не довіряємо людям, є дуже мало осіб, яких ми вважаємо повністю вартими довіри. Бачимо, що Господь через свою смерть і воскресіння повірив нам, помер за нас, коли ми ще були грішниками.
Ця довіра, яку має до нас Ісус, завжди нам дає це натхнення приходити до Бога. Так само в наших стосунках з іншими людьми. Не біймося довіряти, не біймося, що нашою довірою хтось скористається. Бо навіть якщо й так, то знайдуться й ті, кого вона окрилить, будьмо певні, що наша довіра дасть іншим наснагу ставати кращими!
+Венедикт