16 (3) січня, П’ятниця. Св. прор. Малахії. Св. мч. Гордія
Утреня: по “Бог Господь”: тропар передсв. і прор., Сл.: мч., І нині: передсв. Катизми черг., сідальні передсв. Канон передсв., прор. і мч. По 9-ій пісні – світильний прор., Сл.: мч., І нині: передсв. На Хвалитних 4 стихири передсв., Сл.: передсв., І нині: передсв. Стиховня передсв., Сл., І нині: передсв. По “Отче наш”: тропар прор., Сл.: мч., І нині: передсв. Відпуст середній з поминанням дня, прор. і мч.
Великі (Царські) Часи відправляються при зачинених св. дверях, які відчиняємо тільки на читання Євангелії. Свічки на престолі запалюємо тільки на читання Євангелії. Відпуст творимо аж по закінченні Обідниці.
На 1-му часі – Ап. – Ді. 33 зач.; 13, 25 – 32. Єв. – Мт. 5 зач.; 3, 1 – 11.
На 3-му часі – Ап. – Ді. 42 зач.; 19, 1 – 8. Єв. – Мр. 1 зач.; 1, 1 – 8.
На 6-му часі – Ап. – Рим. 91 зач.; 6, 3 – 11. Єв. – Мр. 2 зач.; 1, 9 – 15.
На 9-му часі – Ап. – Тит. 302 зач.; 2, 11 – 14; 3, 4 – 7; Єв. Мт. 6 зач.; 3, 13 – 17.
У цей день Божественної Літургії не служимо.
Вечірня: катизма чергова. На „Господи, візвав я” – 6 стихир: апп. – 3 і прп. – 3, Слава, І нині: передсвяття. На стиховні: стихири передсвяття. Тропар апп. Слава: прп., І нині: тропар передсвяття. Відпуст великий з поминанням служби дня, апп і прп.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Євангеліє Мр. 12, 1–12
1 І почав до них промовляти притчами: Один чоловік насадив виноградник, обвів його муром, видовбав винотоку, збудував башту, винайняв його виноградарям і від’їхав на чужину.
2 І послав він своєчасно до виноградарів слугу, щоб узяти від виноградарів свою частину плодів виноградних.
3 Вони ж його схопили, побили й відослали ні з чим.
4 І знов послав до них іншого слугу. Але й тому побили голову і зневажили.
5 Ще іншого він послав, а вони того – вбили. Та й багато інших – їх вони або побили, або повбивали.
6 Ще мав єдиного сина улюбленого – і його послав до них наостанку, кажучи: Матимуть пошану до мого сина.
7 Та виноградарі оті казали між собою: Це спадкоємець, нумо вб’ємо і його, то й спадщина буде наша.
8 І схопивши його, вбили та викинули з виноградника.
9 Що, отже, зробить господар виноградника? Прийде, вигубить виноградарів, а виноградник віддасть іншим.
10 Чи ви не читали цього Писання: Камінь, що його знехтували будівничі, став каменем наріжним.
11 Господь зробив це, і воно дивне в очах наших!
12 І шукали, щоб його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши його, відійшли.
«Один чоловік насадив виноградник, обвів його муром, видовбав винотоку, збудував башту, винайняв його виноградарям і від’їхав на чужину».
Цілковито зрозуміло, що Христос у цьому випадку оповідаючи притчу говорить про життя кожного з нас. Наше життя якнайкраще влаштоване Богом. Він все влаштовує для того, щоб ми почувалися щасливі, тішилися Ним, тішилися тим життям. Тому дуже важливо розуміти, що наше життя – не набір випадковостей. Наше життя – це найкраще, що ми могли отримати від Бога. В якій епосі ми живемо, серед якого народу, в яких обставинах, серед яких людей – все це від Господа. Бог, даючи це життя, хоче, щоб в тих обставинах ми приносили плоди. А ми, як завжди, не є вдоволені тим, що маємо. Ми завжди маємо таку думку – якщо б було інакше, то от тоді я міг би принести якісь плоди, щось доброго зробити. В інших обставинах я став би досконалішим чи святішим, побожнішим чи вирозумілішим.
Шкода, що дуже часто ми несвідомі того, що Бог вже дав для нас усе найкраще. Вміймо побачити наше життя як великий дар від Бога, і саме в цьому нашому житті, в цих обставинах Бог очікує, щоб ми приносили плоди!
Апостол 1 Пт. 1, 1–2, 10–12, 2, 6–10
1 Петро, апостол Ісуса Христа, вибраним переселенцям, розсіяним Понту, Галатії, Кападокії, Азії та Вітинії,
2 згідно з передбаченням Бога Отця, освяченням Духа, на послух і на скроплення кров’ю Ісуса Христа: благодать і мир вам хай помножиться!
10 Про це спасіння розвідували й досліджували пророки, що про вашу благодать пророкували.
11 Вони досліджували, на котрий і який час вказував Дух Христа, що був у них, який свідчив наперед про Христові страсті та ту велику славу, яка по них мала настати.
12 І їм було об’явлено, що не самим собі, а вам вони приготували те, що тепер вам оповіщено тими, які через Святого Духа, посланого з неба, вам проповідували; на що навіть і ангели гаряче прагнуть споглядати.
6 Бо в Письмі стоїть: «Ось я кладу в Сіоні камінь наріжний, вибраний, дорогоцінний. Хто вірує в нього, не осоромиться.»
7 Вам, отже, що віруєте, – честь! Для тих же, що не вірять, камінь, що відкинули будівничі, – він став головним на углі,
8 каменем спотикання і скелею падіння. Вони об нього спотикаються, бо не вірять у слово, на що вони й були призначені.
9 Ви ж – рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали того, хто вас покликав з темряви у дивне своє світло;
10 ви, колись – не народ, а тепер народ Божий, непомилувані, а тепер помилувані.
«Про це спасіння розвідували й досліджували пророки…що тепер вам оповіщено тими»
Людина, створена на образ Божий, завжди шукає свого Творця. У різні історичні епохи, у різних частинах світу цей пошук серед людства завжди був присутній. Кожна людина, чи вона називає себе віруючою, чи ні, але в складних ситуаціях віра в Бога завжди оживає.
Однак, нас, християн, радістю сповнює саме те, що ми Бога пізнали не інтуїтивно, не якось в пошуках вийшли на Нього, але Бог Господь явився нам в особі Ісуса Христа. Це дивне і важке для розуміння Таїнство, непросте для усвідомлення, але це Таїнство Бога, Який приходить до людини.
Важливо над цим Таїнством задумуватись, бо прихід Бога не є безособовий, але до кожного з нас, задля кожного з нас народився Христос!