Євангеліє Мр. 2, 14–17
14 А йдучи повз, побачив він Леві, сина Алфея, що сидів на митниці, й до нього каже: Іди за мною! Той устав і пішов слідом за ним. 15 І коли він сидів за столом у його домі, багато митарів і грішників сіли з Ісусом та його учнями, бо їх було чимало, – тих, що за ним ішли. 16 І коли книжники, що були з фарисеїв, побачили, що він їсть із митарями та грішниками, то сказали його учням: Чого він їсть і п’є з митарями та грішниками? 17 Ісус, почувши те, сказав їм: Лікаря треба не здоровим, а хворим. Я не прийшов кликати праведних, а грішних.
Мр. 2, 14–17: «Той устав і пішов слідом за Ним».
Сьогодні Євангеліє розповідає нам про покликання одного з апостолів, хоча усі решту апостоли – хто б це не був: Андрій, Петро, Матей, та всі інші – одразу йшли за Ісусом, коли чули Його запрошення. Вони не відкладали на потім. Саме тому вони виконали те призначення, яке для них передбачив Бог.
Скільки разів до нашого серця приходили ті чи інші добрі думки, а ми їх відкладали на потім або взагалі забували… Пам’ятаймо, що в нашому духовному житті дуже важливо не відкладати, а відразу йти за тим, що Бог кладе нам на серце, і рішуче це втілювати в життя. Не відкладати, але цим жити.
Коли Бог нас до чогось кличе, то знає, що ми спосібні до цього. Наша проблема полягає в тому, що ми часто знаходимо виправдання того, чому ми не можемо іти. А Бог знає нас краще за нас самих, інакше Він би не доручав нам того, чого ми не зможемо зробити. Якщо відчуваємо, що Бог кладе нам щось на серце, коли приходить якась добра думка чи бажання зробити добрий вчинок, не відкладаймо, ВЖЕ ідімо за нею!
Апостол Євр. 4, 14–5, 6
14 Мавши, отже, великого архиєрея, що вже пройшов небо, Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання. 15 Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам: він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім гріха. 16 Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч.
1 Кожен бо архиєрей, узятий з-поміж людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи; 2 що може співчувати нетямущим та введеним в оману, бо й сам він неміччю охоплений, 3 і тому повинен так за людей, як і за себе самого приносити жертви за гріхи. 4 Чести ж цієї ніхто не бере сам собі, лише той, хто покликаний Богом, як Арон. 5 Так і Христос не сам собі присвоїв славу стати архиєреєм, вона бо від того, який до нього мовив: «Син мій єси, я сьогодні породив тебе.» 6 Як і на іншому місці каже: «Ти – священик навіки за чином Мелхиседека.»
Євр. 4, 14–5, 6
«Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч»
Часто в різноманітних людських обставинах, ситуаціях ми бачимо свою обмеженість, чуємо свою слабість, свою безпомічність щось робити, на щось вплинути, навіть на свої вади і гріхи нам не завжди легко впливати. Часто працюємо над собою днями, місяцями, а то й роками і не можемо дати ради самі собі, і це є правда. Якщо ми могли б самі собі дати раду, то не потрібен був би прихід Христа, Його смерть і воскресіння.
Дуже важливо пам’ятати, що ласка Господня нам на спасення конечно потрібна. Ми самі по собі не можемо дати собі раду і завжди маємо шукати і уповати на Бога, шукати Його помочі, шукати Його сприяння. Тож коли в нас закінчуються спроможності, сили, можливості, якщо не можемо знаходити в собі, завжди просімо про Божу благодать. І так як Господь допомагав, підтримував і укріпляв усіх, хто звертавсь до Нього, і нам так само допоможе, підтримає, укріпить і спасе.
+Венедикт