13 (31) січня, Вівторок Віддання празника Різдва Христового. Прп. Меланії Римлянки.
Апостол Як. 54 зач.; 3, 1-10.
1 Нехай, мої брати, між вами не буде багато тих, які хочуть учителями стати, знаючи, що більший засуд приймемо,
2 бо всі ми прогрішуємося чимало. Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло.
3 Коли вкладаємо гнуздечки коням у рот, щоб вони нам корилися, ми керуємо всім їхнім тілом.
4 А ось кораблі: хоч і які вони величезні та ще й до того гнані сильними вітрами, а кермуються ж маленьким стерном за волею стерника.
5 Так само і язик: член маленький, а хвалиться великим! Глядіть, який вогонь малий, а запалює величезний ліс!
6 І язик – вогонь, світ неправди! Язик, вміщений серед наших членів, бруднить усе тіло й запалює круг нашого існування, запалений і сам вогнем пекельним.
7 Усякі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані й приборкуються людським хистом.
8 Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він – зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою.
9 Ним ми благословляємо Господа й Отця і ним кленемо людей, що створені на подобу Божу.
10 З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не слід, брати мої, щоб це так було.
Як. 3, 1–10
«Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло»
Щодень ми спілкуємось з людьми, висловлюємо різні думки, різні позиції, з кимось погоджуємось, з кимось дискутуємо, когось переконуємо. Не раз опісля шкодуємо, що сказали те чи інше, що пішли за емоціями, піддалися на спокусу доводити свою думку без бажання чути іншого.
Знаємо, що словом можна когось потішити, збадьорити, навіть дати надію, але словом можна і вбити. Слово має велику силу. І ця правдива сила слова народжується з глибини людини, з мовчання. Коли Господь промовив слово і створив Вселенну, усе, що в ній, людину, це слово походило від глибини мовчання Бога. І так наше слово має походити з мовчання.
Бачимо, що цього мовчання бракує в нашому житті. Ми мало слухаємо, мало вслухаємось в порухи наших сердець, наших пережиттів, мало вслухаємось в інших людей, а найголовніше мало вслухаємось у Бога. А Бог анатомічно дав два вуха і один рот, щоб ми в двічі більше слухали, ніж промовляли. Тож вчімося перше вслухатися, а вже тоді говорити!
Євангеліє Мр. 50 зач.; 11, 11-23
11 І ввійшов у Єрусалим, у храм, і оглянув усе, а що було вже пізно, то вийшов з дванадцятьма у Витанію.
12 Наступного дня, коли вони виходили з Витанії, зголоднів.
13 Побачивши здалека смоковницю, вкриту листям, приступив, чи часом не знайде чогось на ній, та, підійшовши до неї, окрім листя, не знайшов нічого, бо ще не була пора смоков.
14 І озвавшися, промовив до неї: Нехай ніхто повіки не споживає плоду з тебе! А учні його чули це.
15 І приходять вони в Єрусалим, і, ввійшовши у храм, Ісус взявся виганяти тих, що продавали й купували в храмі; перекинув столи міняйлів та ослони тих, що продавали голубів,
16 а й не дозволив, щоб хтось будь-що переносив через храм.
17 Навчав він їх і казав їм: Хіба не написано: Дім мій домом молитви назоветься для усіх народів? А ви з нього зробили печеру розбійників!
18 Почули це первосвященики й книжники та й шукали, як його погубити, але боялися його, бо ввесь народ подивляв його повчання.
19 Увечері ж вийшов поза місто.
20 Проходивши ж тудою вранці, вони побачили смоковницю, всохлу від кореня.
21 Тоді Петро, згадавши, каже йому: Учителю, дивися, смоковниця, що ти прокляв, усохла.
22 Ісус же у відповідь сказав їм: Майте віру в Бога.
23 Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: Двигнись і кинься у море, та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, – то буде йому так.
Мр. 11, 11–23
«Дім…розбійників»
Зі свого особистого життя і свого колосального досвіду ми розуміємо, що коли робимо якийсь гріх, навіть незнаний нікому.Або ж зло, про яке навіть ніхто не може додуматися, все одно знає наше сумління і завжди нас мучить. Причина в тому є проста, що людина не є покликана до життя в грісі. Чи декларувала вона ззовні свою віру, чи не декларувала, жила церковним життям чи ні, але, будучи створена на образ Божий, вона не може жити в гріху, що є віддаленням від Творця.
З іншого боку – коли ми робимо щось добре, приємне, миле, послужливе, то від цього відчуваємо радість, щастя. Тому Господь сьогодні каже до кожного з нас: «Чим наповнений наш дім?» Хто живе у нас всередині? Чим ми переймаємося, про що клопочемося в нашому серці? Які думки носимо, які пережиття? Можемо зауважити, що часом цих думок про вічність, про Бога, про Царство Небесне є не багато. Досить часто ми є перейняті різними земними клопотами, турботами, пережиттями, а не раз всякими нечесностями, несправедливостями. І це останнє ніколи нас не ощасливить. Це не ощасливить те наше внутрішнє місце – серце, де є дім Господній. Коли ж лише Господь перебуває в нашому серці, у своєму домі, то лише Він сповнює нас радістю і щастям.
Утреня: по “Бог Господь”: тр. свята (2), Сл., І нині: тр. свята. Катизми чергові., сідал. свята. Пс. 50. Канонів 2 як у сам день свята. По 9-ій пісні – світил. свята. На Хвалитних 4 стихири свята, Сл., І нині: свята. Після Великого славосов’я тр. свята (1). Відпуст великий з помин. свята і прп.
Часи: на всіх: тр. і конд. свята.
Літургія: антифони: перші два – свята, третій – загальний з приспівом свята; “Прийдіте, поклонімся” з приспівом свята. Тр. свята, Сл., І нині: конд. свята; Прокімен, алилуя і причасний свята. Ап. – Як. 54 зач.; 3, 1-10. Єв. – Мр. 50 зач.; 11, 11-23. Замість “Достойно” – ірмос 9-ї пісні канону свята. Відпуст з помин. свята та прп.
Вечірня: “Блажен муж”. На “Господи, візвав я” 8 стихир: 4 свята і 4 святого, Сл.: святого, І нині: свята. Вхід. Прокімен дня і три читання: Бт. 17, 1-14; Прип. 8, 22-30.; Прип. 10, 31-11, 12. На Литії стихири святого, тільки І нині: свята. Стиховня святого, Слава: святого, І нині: свята. На благословенні хлібів тропар святого (2) і свята (1).