12 (29) травня, вівторок.
Свв. дев’ятьох мчч., що в Кизиці. Прп. Мемнона, чудотворця.
Апостол. – Ді. 31 зач.; 12, 25-13, 12.
25 Варнава ж та Савло, виконавши службу й узявши з собою Йоана, прозваного Марком, повернулися з Єрусалиму. 1 Були ж в Антіохії, у Церкві, що там була, пророки й учителі як ось: Варнава, Симон, прозваний Ніґер, Лукій Киренейський, Манаен, вихований з Іродом тетрархом, і Савло. 2 Якось одного разу, коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий промовив: «Відлучіть мені Варнаву і Савла на діло, до якого я їх покликав.» 3 Тоді вони, попостивши й помолившися, поклали на них руки і відпустили. 4 Ті ж, вислані Святим Духом, прибули в Селевкію, а звідти відпливли до Кіпру. 5 Прибувши в Саламіну, почали звіщати слово Боже в юдейських синагогах. Помічником же був при них Йоан. 6 Пройшовши увесь острів аж до Пафосу, знайшли одного чоловіка, ворожбита, ложного юдейського пророка, на ім’я Вар-Ісус, 7 який був з проконсулом Сергієм Павлом, розумною людиною. Цей, покликавши Варнаву і Савла, хотів почути слово Боже. 8 Але Елімас, ворожбит – так бо перекладається його ім’я – виступив проти них, і намагався проконсула від віри відвернути. 9 Тоді Савло, він же й Павло, повний Святого Духа, глянув на нього пильно 10 і мовив: «О повний всякого підступу і всякого лукавства, сину диявола, вороже всякої правди! Чи ж не перестанеш перекручувати прості дороги Господні? 11 Оце тепер на тобі рука Господня: ти станеш сліпим і дочасу не бачитимеш сонця.» І зараз же впала на нього темрява й морок, і він, обертаючися на всі боки, шукав, хто б його повів за руку. 12 Тоді проконсул, бачивши, що сталося, увірував, вельми здивований наукою Господньою.
Євангеліє. – Йо. 33 зач.; 8, 51-59.
51 Істинно, істинно говорю вам: Хто моє слово берегтиме, повіки не побачить смерти.» 52 А юдеї йому: «Аж тепер ми збагнули, що ти таки навіжений. Авраам помер, і пророки, а ти твердиш: Хто берегтиме моє слово, той смерти не зазнає повіки. 53 Невже більший ти, ніж Авраам, наш батько, який помер? А й пророки померли. Кого ти з себе робиш?» 54 Ісус відрік: «Якщо я самого себе прославляю, слава моя – ніщо. Отець же мій, про якого кажете: Він Бог наш, – той мене прославляє. 55 Та ви його не спізнали, я ж знаю його. І коли сказав би я, що не знаю його, був би і я такий, як ви, неправдомовець. Та я його знаю і бережу його слово. 56 Авраам, ваш батько, сповнений був радощів звидіти день мій – і звидів, і втішився.» 57 Юдеї ж йому: «Ще й п’ятдесят років нема тобі, а ти Авраама бачив?» 58 І сказав їм Ісус: «Істинно, істинно кажу вам: Перше, ніж був Авраам, Я є.» 59 І вхопили каміння, щоб кинути на нього, – та Ісус перейшов посеред них і полишив храм.
Утреня: по “Бог Господь”: тропар свята і мчч. Сл.: прп., І нині: свята. Катизми черг., сідальні свята. Пс. 50. Канон свята, мчч. і прп. По 9-ій пісні – світильний мчч., Сл.: прп., І нині: світильний свята. Стиховня свята. По “Отче наш”: тропар мчч., Сл.: прп., І нині: свята. Відпуст середній з помин. мчч. і прп.
Часи: на всіх тропар свята; на 3 Сл: тропар мчч. на 9 – Сл: тропар прп. Кондаки: на 1 та 6 – свята; на 3 мчч. на 9 – прп.
Літургія: антифони неділ. Тропар свята, Сл., І нині: кондак свята; Прокімен, алилуя і причасний свята. Ап. – Ді. 31 зач.; 12, 25-13, 12. Єв. – Йо. 33 зач.; 8, 51-59. Замість “Достойно” – ірмос 9-ї пісні канону свята.
Вечірня: «Блажен муж». На “Господи, візвав я” 10 стихир: 6 свята і 4 ап., Сл.: ап., І нині: свята. Прокімен дня і три читання апостола: Як. 1, 1-12, Як. 1, 13-27, Як. 2, 1 -13. Стиховня свята., Сл.: ап., І нині: свята. Тропар свята, Сл: ап., І нині: свята. Відпуст великий з помин. ап.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Вівторок 5-го тижня після Воскресіння
Йо. 8, 51–59: «Хто Моє слово берегтиме, повіки не побачить смерти».
Ми сприймаємо слова Євангелія як авторитет, як правду, яку промовив Господь. Але коли вдуматися в зміст, то все ж звучить дивно, як це людина не пізнає, не побачить смерті? А про це ж сьогодні двічі повторюється в Євангелії.
Якраз це непізнання смерті, відсутність страху перед нею, відвагу бачимо в наших мучеників. В історії християнства завжди були ці люди, які не боялися смерті, їх не лякали страждання, терпіння, переслідування, вони вміли це все прийняти, як з рук Божих.
Не мати страху перед смертю можемо лише тоді, коли будемо твердо переконані: якщо ми є з Богом, то ніхто від нас Бога не може відібрати. Хто береже слово Боже, хто живе Богом, того ніхто не може знищити, бо Бог перебуває в ньому, а він в Бозі. І земна смерть – це лише перехід у Вічність з Богом.Біймося, радше, гріха, бо то кожен наш гріх веде до смерті, а буття в Господі сповнює нас повнотою життя на віки віків.
Ді.12, 25–13,12
«Вони служили Господеві та постили»
Ми розуміємо важливість добрих діл, часто кажемо, що жити духовним життям означає відповідно діяти, робити діла віри. Так само розуміємо, що молитва дає нам силу жити і робити кожне добре діло. У молитві ми зустрічаємось з Богом, сповнюємось цією силою! Але разом з тим не треба забувати, що великою допомогою у духовному житті є піст.
Що є піст? Бачимо, що багато що нас прив‘язує до себе. Багатьом речам, людям, подіям ми віддаємо надто багато свого часу і зусиль, а тому не маємо часу і зусиль на Господа. Тому піст в християнському розумінні – це обмеження себе від того, що нас віддаляє від Бога, що нам не дає бути з Господом.Постити – не просто не їсти, а не надавати забагато значення земному на стільки, щоб через це забувати про небесне.
+Венедикт