Вівторок 23 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 1Сол. 1, 6–10
6 І ви заходилися наслідувати нас і Господа, прийнявши слово посеред численних утисків, з радістю Святого Духа 7 і, таким чином, ви стали зразком для всіх віруючих у Македонії та в Ахаї. 8 Від вас бо рознеслося слово Господнє не тільки в Македонії та в Ахаї, але ваша віра в Бога розійшлася по всіх усюдах, так що не треба нам і говорити про те. 9 Про нас бо там оповідають, який ми успіх мали у вас і як ви від ідолів повернулися до Бога, щоб служити Богові живому і правдивому 10 та очікувати з неба його Сина, якого він воскресив з мертвих, – Ісуса, що визволює нас від грядучого гніву.
Роздуми владики Венедикта: 1Сол. 1, 6–10 «Ви стали зразком для всіх віруючих»
Кожен з нас в своєму житті шукає і прагне мати осіб, яких бачить ідеалами, на яких рівняється чи наслідує. Люди завжди шукають когось, хто був би для них зразком. Можливо, нам не вдається жити ідеальним християнським життям, але завжди очікуємо і сподіваємося, що був би хтось, хто б так жив.
Ми живемо не лише для влаштування своїх стосунків з Богом, навіть не для лише для свого спасіння, своєї святості, а наше життя завжди є взірцем для інших. Приклад ми показуємо завжди: чи усвідомлюємо це, чи ні. Але питання тільки, який приклад ми даємо для інших, гідний християнина чи злий?
Євангеліє дня. Лк. 11, 1–10
1 Раз якось він молився в якомусь місці, і як закінчив, сказав до нього один з його учнів: “Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчав своїх учнів.” 2 А він до них промовив: “Коли ви молитесь, кажіть: Отче, нехай святиться твоє ім’я, нехай прийде твоє Царство. 3 Дай нам кожного дня наш хліб щоденний. 4 І прости нам гріхи наші, бо й ми прощаємо кожному, хто нам винен; і не введи нас у спокусу.” 5 Далі до них промовив: “Якби хтось із вас мав приятеля, і той прийшов до нього опівночі Та й сказав до нього: Друже, позич мені три хліби, 6 бо приятель мій прибув до мене з дороги, і я не маю що йому дати, 7 а той зсередини відповів би йому: Не докучай мені, двері вже замкнені, і діти мої зо мною в ліжку; не можу встати й дати тобі, – 8 кажу вам, що коли й не встане та не дасть тому, що він його приятель, все ж таки з-за його настирливости підведеться і дасть, скільки той потребує. 9 Отож кажу вам: Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять. 10 Кожний бо, хто просить, одержує; той, хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють.
Роздуми Венедикта: Лк. 11, 1–10 «Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять»
Коли Господь каже «просіть – і дасться вам», то не ставить ніякої умови. Лише каже – хто просить,то дасться йому.
Отож, коли ми просимо щось у Бога, маємо самі повірити, що у Нього це можливо. Для Бога немає речей неможливих. Проте коли ми просимо щось у Бога, то шукаємо алібі для Господа – чому Він не дає: бо я недостойний, я грішний, тому, що маю терпіти, це мені таке покарання та інакше.
Бог не потребує, щоб ми Його виправдовували, Бог потребує нашої віри. Тому завжди, коли приступаємо до Господа з якимось проханням, маємо самі себе запитати: чи ми самі віримо в здійснення того, про що просимо?