11 (29) лютого, середа. + Перенесення мощів. св. свщмч. Ігнатія Богоносця.
Апостол 1 Йо. 73 зач.; 3, 21-4, 6.
21 Любі! Коли серце не винує, то ми маємо довір’я перед Богом, 22 і що б ми не просили, одержуєм від нього, бо заповіді його бережемо і чинимо те, що йому вгодне. 23 А ось його заповідь: Вірувати в ім’я його Сина Ісуса Христа й любити один одного, як він дав був нам заповідь. 24 Хто його заповіді зберігає, той і перебуває в нім, а він у ньому; і ми знаємо, що він у нас перебуває, від Духа, що його він дав нам.
1 Любі, не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, чи вони від Бога, – багато бо лжепророків прийшло на світ. 2 З цього спізнавайте Божий дух: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов у тілі, той від Бога. 3 А кожен дух, що не визнає Ісуса, – той не від Бога, але антихриста, про якого ви чували, що він прийде, та й тепер уже у світі. 4 Ви, діточки, від Бога, і перемогли їх, бо більший той, хто у вас, ніж той, хто у світі. 5 Вони від світу, тому й говорять по-світському, і світ їх слухає. 6 Ми – від Бога. Хто знає Бога, слухає нас; хто ж не від Бога, не слухає нас. З цього спізнаємо дух правди й дух омани.
Євангеліє Мр. 65 зач.; 14, 43-15, 1.
43 І відразу ж, коли він ще говорив, прибув Юда, один з дванадцятьох, а з ним юрба з мечами та киями – від первосвящеників, книжників і старших. 44 Його зрадник дав їм знак, кажучи: Кого поцілую, той і є: беріте його й ведіте обережно. 45 І скоро він прибув, то підійшов до Ісуса та й каже: Учителю – і поцілував його. 46 А вони наклали на нього руки й схопили його. 47 Один же з тих, що там були, витяг меч, вдарив слугу первосвященика й відтяв йому вухо. 48 Тоді Ісус, звернувшись до них, сказав їм: Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб мене спіймати. 49 Щодня був я між вами, навчаючи у храмі, і ви мене не схопили. Та це – щоб збулося Писання. 50 Тоді всі, лишивши його, повтікали. 51 Якийсь же юнак, загорнений в одне лиш покривало, йшов за ним. Його схопили, 52 тож він, покинувши покривало, втік від них нагий. 53 І повели Ісуса до первосвященика; і зібрались усі первосвященики, старші та книжники. 54 Петро ж ішов слідом за ним здалека аж усередину до двору первосвященика і, сівши з слугами, грівся при ватрі. 55 Первосвященики ж і вся рада шукали свідчення на Ісуса, щоб його вбити, та не знаходили. 56 Багато бо свідчило неправдиво проти нього, але свідчення їхні не були згідні. 57 А деякі, підвівшись, так свідчили проти нього ложно: 58 Ми чули, як він говорив: Зруйную храм цей рукотворний і за три дні збудую інший, нерукотворний. 59 Та й це їхнє свідчення не було однозгідне. 60 Тоді первосвященик, уставши посередині, спитав Ісуса, мовивши: Не відказуєш нічого, коли оці свідчать проти тебе? 61 Та він мовчав і нічого не відповідав. Знову спитав його первосвященик і каже йому: Чи ти єси Христос, Син Благословенного? 62 Я є, – відповів Ісус, – і побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме по хмарах небесних. 63 Отож первосвященик роздер свою одежу й каже: Навіщо нам іще свідків? 64 Ви чули богохульство! Як вам здається? І всі вони присудили, що смерти він гідний. 65 Тож деякі стали плювати на нього, закривати йому лице й били його по щоках та приказували: Пророкуй! А й слуги били його по обличчі. 66 Коли Петро був унизу на подвір’ї, приходить одна з служниць первосвященика 67 і, побачивши Петра, що грівся, придивилась до нього та й каже: А й ти був з Ісусом Назарянином. 68 Та він відрікся, кажучи: Не знаю і не розумію, що ти таке кажеш. Та й вийшов геть на переддвір’я, – а півень і заспівав! 69 Служниця ж, побачивши його знову, почала говорити тим, що там стояли: Цей з їхніх. 70 Та він відрікся знову. І трохи згодом ті, що там стояли, сказали до Петра: Ти й справді з їхніх, бо ти галилеянин. 71 Він же став клястися і божитися, мовляв, не знаю цього чоловіка, про якого кажете. 72 І тієї ж миті півень заспівав удруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив до нього: Перше ніж півень заспіває двічі, – тричі мене відречешся. Та й заридав гірко.
1 З самого ранку первосвященики вчинили нараду із старшими та книжниками – увесь синедріон. Зв’язавши ж Ісуса, вони повели та й видали його Пилатові.
Утреня: по “Бог Господь”: тропар свщмч. (2), Сл., І нині: богород. відпустовий за гласом тропаря свщмч. Катизми чергові, сідальні Октоїха. Канон Октоїха та свщмч. По 9-ій пісні – світильний Октоїха, Сл.: світильний свщмч., І нині: хрестобогородичний. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тропар свщмч., Сл., І нині: богород. за гласом тропаря свщмч. і за днем тижня.
Часи: на 1-му – дня; на 6-му – храму; на 3-му та 9-му – свщмч.
Літургія: вся служба дня. Ап. – 1 Йо. 73 зач.; 3, 21-4, 6. Єв. – Мр. 65 зач.; 14, 43-15, 1.
Вечірня: “Блажен муж”. На “Господи, візвав я” 8 стихир свв., Сл.: свв., І нині: догмат за гласом «Слава». Прокімен дня. Три читання свв.: Второзак. 1, 8-17; Второзак. 10, 14-21; Муд. 3, 1-9. На Литії стихири свв. Стиховня свв., Сл.: свв., І нині: богород. з неділ. за гласом «Слава». На благословення хлібів: тропар свв. (2) і “Богородице Діво”.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Мр. 14, 43–15, 1: «Та він мовчав і нічого не відповідав».
З цього уривку видно, як починаються страждання Христа, Його Хресна Дорога, Голгота. І бачимо, як фарисеї, садукеї, книжники хотіли хоч якось спровокувати Ісуса, спіймати Його на слові. І тут маємо добрий приклад Христової мовчанки, який для нас є взірцем властивої поведінки у таких обставинах.
Адже дуже часто наше життя якраз будується на тому, що ми реагуємо на подразники: чиїсь слова, вчинки, появу, відсутність. Хтось щось сказав – ми відреагували; хтось якось повівся – ми знов відреагували… Але ж ми створені, щоб жити, а не реагувати. Жити, не зважаючи на обставини. Жити, розуміючи, що обставини дав нам Бог, значить Бог хоче, щоб ми в цих обставинах являли Його. Отже не просто жили від реакції до реакції, а не залежали від подразників, тобто мали повноту життя у Ньому.
Навчімося не залежно від обставин жити так, як цього від нас чекає Бог: в Ньому і для Нього!
1 Йо 3, 21–4, 6
«І що б ми не просили, одержуємо від нього».
Знаємо, що Святе Письмо є Богом натхненне. І бачимо, що Христос не говорив високих слів, які не мають стосунку до реального життя, а навпаки – давав нам точні вказівки на конкретні ситуації простими словами. Господь говорив слова правди. І коли Господь вказує, що все, що попросимо, отримаємо від Нього, Він говорить правду.
Чому ж ми просимо і не отримуємо? Найперше – самі не віримо, що Бог це може вчинити. А коли не віримо, то не є витривалі. Раз попросимо і якщо не отримаємо, то відступаємо. А це показує, що нам не дуже в це йшлося. Якщо хтось чогось бажає, то є наполегливий і впевнений. Чому ми не отримуємо? Бо зле просимо, бо самі не віруємо про що просимо. Тож просімо і чого б тільки ми не попросили, все отримаємо від Господа!
+Венедикт