П’ятниця 8 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 1 Кор. 11, 8–22
8 бо не чоловік від жінки, а жінка від чоловіка, 9 і не чоловіка створено для жінки, а жінку для чоловіка. 10 Тому жінка мусить мати на голові знак влади (над нею) заради ангелів. 11 Одначе, в Господі ні чоловік без жінки, ні жінка без чоловіка, 12 бо так, як жінка від чоловіка, так само й чоловік через жінку, а все від Бога. 13 Розсудіть самі: Чи ж воно личить жінці непокритій молитися до Бога? 14 Хіба сама природа вас не вчить, що коли чоловік запускає волосся, то це для нього сором. 15 А коли жінка запускає довге волосся, то це для неї слава, бо довге волосся дано їй замість покривала. 16 Коли ж хто сперечатися хоче, – то ми такого звичаю не маємо, ані Церкви Божі. 17 Робивши ж вам оці зауваження, не можу я вас похвалити за те, що ваші сходини виходять вам не на добро, а на зло. 18 Найперше бо зачуваю, що коли сходитеся на збори, – роздори постають між вами; і я цьому почасти вірю, 19 бо мусять бути у вас єресі, щоб виявилися випробувані між вами. 20 Ваші сходини не є – споживання вечері Господньої. 21 Бо кожен поспішає їсти свою вечерю: дехто ж голоден, а дехто п’яний. 22 Хіба не маєте домів, щоб їсти – пити? Чи може хочете зневажати Божу церкву, і засоромлювати тих, які нічого не мають? Що маю вам сказати? Чи похвалю вас? За це не похвалю.
Роздуми владики Венедикта:1 Кор. 11, 8–22 «Коли ж хто сперечатися хоче, – то ми такого звичаю не маємо, ані Церкви Божі»
Не раз ми чули слова, що в дискусії народжується істина. Це так і не так. Бо в дискусії, як би не було, кожен представляє свої переконання і свою правду, тому істина там не може народжуватись. У дискусії може хіба пізнаватись правда. А правда є одна і незмінна.
Господь є правдою і цю правду явив в сотворенні світу і в людському бутті, і цю правду ми маємо відкривати і пізнавати. Саме це для нас завжди важливо в нашому житті та в кожній нашій дискусії.
Євангеліє дня. Мт. 17, 10–18:
10 Учні його тоді спитали його: “Чому то книжники кажуть, що спершу Ілля має прибути?” 11 Він відповів їм: “Ілля прийде й усе приведе доладу. 12 Проте, кажу вам, що Ілля вже прийшов, та вони його не пізнали, а вчинили з ним, що хотіли. Так і Син Чоловічий має від них постраждати.” 13 І збагнули тоді учні, що він їм говорив про Йоана Христителя. 14 Коли ж прийшли до народу, тоді приступив до нього один чоловік і, припавши йому до ніг, 15 каже: “Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. 16 Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити.” 17 “Роде невірний та розбещений”, – відповів Ісус, – “доки мені з вами бути? Приведіть мені його сюди!” 18 Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; тож видужав юнак тієї ж миті.
Роздуми Венедикта: Мт. 17, 10–18: «Роде невірний та розбещений».
Знаємо, що за Христом ходили тисячі народу, але не всі з них отримали зцілення. Не багатьох зцілених зустрічаємо на сторінках Євангелія. Так само і в теперішньому часі. Є багато людей віруючих, є багато тих, хто прагне називатися віруючим. Але чи дійсно ми є віруючими, чи дійсно ми покладаємось на Господа, чи довіряємо Йому, чи в своїх труднощах і проблемах уповаємо на Нього. Чи через нашу віру Господь може діяти в нашому житті?
Задумаймось, чи не такі ж слова може сказати і до нас Господь? О роде невірний! Якщо бачимо, що нам бракує цієї віри і довіри до Господа, то робімо все, щоб в ній зростати.
Віра не приходить в один момент. Щоб безумовно довіряти Богові, у всьому покладатися на нього, маємо зростати у вірі крок за кроком. Віра – це наші зусилля, наша праця. Намагаймося у будь – яких обставинах нашого життя вчитись все більше покладатися на Господа і довіряти Йому!