3 (20) Грудня, четвер, Передсвяття Введення в храм Пресвятої Богородиці.
Утреня: по „Бог Господь”: тропар передсвяття двічі, Слава: прп., І нині: передсвяття. Катизми чергові і сідальні передсвяття. Псалом 50. Канонів 2: перший передсвяття, другий прп. По 9-ій – світильний прп. Слава, І нині: світильний передсвяття. Стиховня – вся передсвяття. Тропар прп., Слава, І нині: передсвяття.
Часи: тропар передсвяття, також на 3-му і 9-му ще Слава: прп., кондаки – поперемінно, тобто: на 1-му і 6-му – передсвяття, на 3-му і 9-му – прп.
Літургія: тропар і кондак передсвяття. Прокімен, алилуя, причасний – дня. Ап. – 1 Тим. 289 зач.; 6, 17-21. Єв. – Лк. 92 зач.; 18, 31-34.
Вечірня: „Блажен муж”. На “Господи, візвав я” – 8 стихир свята. Слава, І нині: свята. Прокімен дня. Три читання свята: Вих. 40:1-9.34-35, 1 Цар. 8:1-11, Єзек. 43:27;44:1-4. На литії всі стихири – свята. На стиховні: стихири свята. На благословенні хлібів: тропар свята тричі. Відпуст великий з поминанням свята.
В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святого отця Григорія Декаполіта.
У землі Ісаврійській є місто, назване Декаполь, у ньому народився цей блаженний Григорій від християнських батьків — Сергія та Марти. Восьмирічним віддали його книжному навчанню, і добре вивчив Божественне Писання, ходячи дбало на моління до церков. Коли ж досяг дорослого віку, захотіли батьки його з’єднати у шлюбі; він же потай утік, став іноком і добре чинив подвига постом та повстримністю, молитвами та всеношними стояннями, обкладаючи себе всілякими трудами жорстокого життя.
І був багатьох бісівських підступів переможцем та й чудотворцем значним. Постала в той час запекла іконоборча єресь, тож переходив блаженний із місця на місце і відвідував святих мучеників та ісповідників, яких тримали в ув’язненнях і темницях за почитання ікон, і від бесід із ними діставав собі користь. По тому в Азію зайшов, тоді до Візантії дістався, викриваючи єресь і проповідуючи благочестя та бажаючи за істину страждати й бути серед святих сповідників. Звідтіля до Риму відплив, де чеснотливим своїм життям та Божим чудотворенням багатьох здивував, і знову до Візантії повернувся. Відтак перенісся до Олімпійської гори — мандрував-бо все своє життя, не маючи місця постійного пробуття, але шукаючи майбутнього; Господа свого наслідуючи, чужинцем на землі був, не маючи де й голови прихилити. А що Його наслідував, відтак і благодаті великої сподобився: якось — бо в порожній і темній печері, де мешкав якийсь час, Божественне світло з висоти осяяло його, як колись святого апостола Павла, і невимовної втіхи духовної наповнило його. Через велику чистоту свого життя був співбесідником ангелам. Якось уночі явився йому ангел Господній, полум’яного меча вклав у руки його, щоб ним посікав бісівську силу, єретичні лжемудрування від Христової Церкви, а пристрасті гріховні щоб від серця відсікав. Чув якось преподобний у богорозмислах своїх і співи святих ангелів. Настільки улюблений Богові був та ангелам Його, що коли був іще в підвладному смерті тілі, сподобився вже відчути безсмертних Божественних небесних утіх та духовних співів, яких вухо не чуло, і всолоджувався невимовно. Поживши якийсь час на Олімпійській горі, де трапилося йому вельми розболітися, оздоровів, зійшов з гори і в Солунь дістався, а звідтіля знову до Візантії повернувся і святого Симеона-ісповідника, який був зачинений у темниці заради святих ікон, знайшов і бесідував з ним достатньо. Відтак дійшов і до блаженної кончини своєї і, багато помолившись, віддав духа свого Господу, і так після багатотрудних мандрів земних знайшовсь у небесному вічному спокої поміж святих ангелів, яких ще у тимчасовому житті був достойний бачити і чути. Тепер же, світліше на них позираючи, з ними й поселений, і разом трисвятими піснями славлять Бога, єдиного в Тройці навіки.
Згідно “Житія святих” Димитрія Туптала (Ростовського).