3 (21) Вересня, четвер. Св. ап. Тадея, Св. мчц. Васси.
Апостол. – Гал. 198 зач.; 1, 1-10; 20-25.
1 Павло, апостол – не від людей і не через посередництво чоловіка, а через Ісуса Христа і Бога Отця, що воскресив його із мертвих, 2 і всі брати, що зо мною, Церквам Галати. 3 Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, 4 що дав себе самого за гріхи наші, щоб визволити нас від цього віку злого за волею Бога й Отця нашого, 5 якому слава на віки вічні! Амінь. 6 Дивуюся, що ви так швидко покинули того, хто вас покликав Христовою благодаттю, і перейшли на іншу євангелію; 7 не те, щоб вона була справді інша, але деякі баламутять вас, бажаючи перемінити Євангелію Христову. 8 Та коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам іншу, більше за те, ніж ми вам проповідували були, нехай буде анатема! 9 Як ми казали перше, так і нині повторяю: Коли хтось вам проповідує іншу Євангелію, ніж ту, що ви прийняли, -нехай буде анатема! 10 Хіба я отим запобігаю ласки у людей чи в Бога? Хіба намагаюся людям подобатися? Якби я ще й людям хотів подобатися, я не був би Христовим слугою. 20 Те, що пишу вам, то ось перед Богом, що не обманюю. 21 Потім пішов у сторони сирійські та кілікійські; 22 на обличчя ж мене не знали Церкви Юдеї, що у Христі. 23 Вони лиш чули, що той, хто колись гонив нас, тепер проповідує ту віру, яку колись руйнував, 24 і прославляли заради мене Бога.
Євангеліє. – Мр. 19 зач.; 5, 1-20.
1 Перевезлись вони на той бік моря, в країну Геразинську. 2 І коли з човна він вийшов, відразу перестрів його чоловік з гробу, що мав у собі нечистого духа. 3 Він перебував у гробах, і ніхто навіть ланцюгом не міг його зв’язати; 4 – раз-у-раз його зв’язували кайданами та ланцюгами, але він розривав ланцюги і трощив кайдани, й ніхто не міг його уговтати. 5 Днями і ночами, завжди перебував він по гробах та горах, кричав і товк себе камінням. 6 Побачивши здалека Ісуса, він прибіг, уклонився йому 7 і закричав великим голосом: Що мені, та й тобі, Ісусе, Сину Всевишнього Бога? Заклинаю тебе Богом: Не муч мене! 8 Бо він сказав до нього: Вийди, нечистий душе, з цього чоловіка! 9 Ще й спитав його: Як тебе звати? Той же відрік: Легіон – мені ім’я, багато бо нас! 10 І благав його вельми, щоб не виганяв їх з краю. 11 А було там на узгір’ї велике стадо свиней, що паслося собі. 12 Тож удалися до нього з проханням: Пошли нас у тих безрогих, щоб ми ввійшли в них. 13 І дозволив він їм. І вийшовши, нечисті духи ввійшли у свиней, тож кинулось стадо – близько дві тисячі! – з кручі у море та й потопилось у морі. 14 А пастухи їхні повтікали й порозповідали про те в місті та по селах, – то й повиходили побачити, що сталось. 15 Приходять вони до Ісуса та й бачать біснуватого; сидить одягнений, при здоровому глузді, – той, що мав у собі легіон, – і полякались. 16 І розповіли їм очевидці, як воно сподіялося з біснуватим, а й про безрогих. 17 Тож просили його, щоб вийшов з їхніх околиць. 18 І коли сідав у човен, заходився його просити колишній біснуватий про змогу бути при ньому. 19 Ісус же йому не дозволив, а сказав до нього: Іди до свого дому, до своїх, і повідай їм, що Господь зробив для тебе і як змилосердивсь над тобою. 20 Пішов він і взяв проповідувати у Десятимісті те, що зробив йому Ісус, – отож чудувалися всі.
Утреня: по „Бог Господь”: тропар свята, і тропар ап., Слава: мчц., І нині: свята. Катизми чергові і сідальний свята. Псалом 50. Канонів 3: перший свята, другий ап. і третій мчц. По 9-ій – світильний ап. Слава: мчц., І нині: світильний свята. На стиховні: стихири свята. Тропар ап., Слава: мчц., І нині: свята.
Часи: тропар свята, також на 3-му Слава: ап., на 9-му Слава: мчц., кондаки – поперемінно, тобто: на 1-му і 6-му – свята, на 3-му – ап., на 9-му – мчц.
Літургія: Тропар і кондак свята. Прокімен, алилуя, причасний – свята. Ап. – Гал. 198 зач.; 1, 1-10; 20-25. Єв. – Мр. 19 зач.; 5, 1-20. Замість „Достойно” – ірмос свята.
Вечірня: Катизма чергова. На „Господи, взиваю” – 6 стихир: свята – 3 і мч. – 3. Слава: мч., І нині: свята. На стиховні: стихири свята. Тропар мч., Слава, І нині: свята. Відпуст середній з поминанням служби свята і мч.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Мр. 5.1–20: «Побачивши здалеку Ісуса, він прибіг, уклонився Йому»
У сьогоднішньому Євангелії спостерігаємо дуже дивну подію: один чоловік має нечистого духа, який нелюдською силою все трощить і якого ніхто не може вгамувати, однак коли поруч проходить Христос, то він сам, як каже Євангеліє, біжить до Нього. Христос не зачіпає першим цього чоловіка, але той біснуватий сам дає про себе знати, бо злий дух, що є в ньому, себе об’являє словами: «Не муч мене».
Сьогоднішнє Євангеліє добре ілюструє ситуацію, яку маємо у сучасному світі, який через свою неморальність хоче всі християнські цінності, заповіді, Євангеліє викреслити з свого життя. Чому? Тому що все це самим своїм існуванням докоряє, мучить його.
Бачимо, що Церква часто навіть не мусить втручатися у суспільні події, які є безбожними, неморальними, або зачіпати тих осіб, які живуть грішним життям, бо ж вони першими дають про себе знати. Тому наше покликання – жити християнським життям. І таке життя буде найкращою нашою місією, воно буде, образно кажучи, «виганянням злих духів», «екзорцизмом» для цілого світу. З життя екзорцистів відомо, що не тільки їхні тіла преображувалися, а й місця, де вони жили, освячувалися.
Тому наше покликання – найперше шукати Бога, бути з Ним, тоді саме наше життя буде вказувати іншим на те, що їм потрібно змінити у власному житті.
Гл. 1, 1–10, 20–25 «Павло, апостол – не від людей і не через посередництво чоловіка, а через Ісуса Христа і Бога Отця»
Коли ми вчитаємось в ці слова, бачимо, як відважно апостол Павло говорить, що він покликаний Господом на служіння, і це – правда. Знаємо, що Господь дорогою до Дамаску його зупинив, і Павло теж був свідомий цього покликання, яке отримав від Господа.
У житті кожного з нас на щодень не стаються такі незвичайні речі. Але в однаковій мірі маємо розуміти, що наша зустріч відбулася з Господом через наше хрещення і миропомазання. Ми стали покликані Господом до цього життя, до свідчення про Бога тут на землі. І це маємо повсякчас пам’ятати. Бог нас покликав до буття, щоб ми несли цю Добру новину всім людям. Господь надіється на кожного з нас, щоб ми людям принесли цю добру новину про нашого Спасителя.
+Венедикт