Середа 30 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. Євр. 10, 1–18
1 Закон бо, мавши лиш тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчасно зробити досконалими тих, які приступають до Бога.
2 Чи ж їх не перестали б приносити, коли б ті, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомости гріхів?
3 Власне, навпаки: ними нагадуються щороку гріхи,
4 бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи.
5 Тому, входячи у світ, говорив: «Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло мені.
6 Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи.
7 Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже.»
8 Сказавши вище: «Ні жертв, ані приношень, ні всепалень, ані жертви за гріхи ти не схотів і не вподобав собі», дарма що вони приносяться за законом, тоді сказав:
9 «Ось я іду вчинити твою волю.» Касує, отже, перше, щоб установити друге.
10 Силою тієї волі ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди.
11 Кожен священик стоїть щодня, служачи і часто приносячи ті самі жертви, які ніколи не можуть гріхів змити.
12 Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога,
13 чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені, як підніжок, йому під ноги.
14 Бо він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються.
15 Про це й Дух Святий теж свідчить, коли каже:
16 «Ось той завіт, що його я по тих днях заключу з ними, каже Господь: вкладу мої закони в серця їхні, й на умах їхніх випишу їх.
17 Ні їхніх гріхів, ні беззаконня більше не згадуватиму.»
18 А де прощення гріхів, там непотрібно вже приносу за гріхи.
Роздуми владики Венедикта:Євр. 10, 1–18 «Бо Він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються»
Якщо ми хочемо змінитися, викорінити з себе якусь негативну рису, то бачимо, що треба докласти немало старань, щоб лиш щось змінити в собі. З досвіду знаємо, як це не легко. Іноді працюємо над собою і, здавалось би, подолали ту чи іншу ваду, пристрасть, а вона повертається. Через довгі місяці та роки життя втрачаємо надію, що щось зможемо змінити, що зможемо стати інакшими.
Але Христос дивиться на наші недосконалості зовсім інакше, Він не тільки не розчаровується в нас, Він уже дарував нам досконалість. Ми спосібні бути досконалими, лиш би ми цього забажали. Як сказав апостол Павло: все можу в укріплюючому мене Христі. Господь нас обдарував досконалістю, значить жити свято ми спроможні.
Нині читаємо, що лише один принос зробив нас досконалими – жертва Христа, тому не падаймо у відчай, а вірмо, що смерть Господа за нас не була випадковою!
Євангеліє дня.Мр. 8, 30–34
30 Але наказав їм гостро, щоб нікому не говорили про нього.
31 І він узяв навчати їх, що Синові Чоловічому багато треба вистраждати, а й відцураються його старші, первосвященики та книжники, буде він убитий, по трьох же днях воскресне.
32 А говорив про це відкрито. Тоді Петро, взявши його набік, заходився йому докоряти.
33 Він же, обернувшись і глянувши на своїх учнів, скартав Петра і сказав: Геть від мене, сатано! Бо гадаєш ти не про те, що Боже, лише про те, що людське.
34 І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною.
Роздуми Венедикта:Мр. 8, 30–34 «Геть від мене, сатано!»
Ця фраза може звучати для нас дивно, адже Христос, Який десь хвилю перед тим вказує на Петра як на ту скелю, на якій збудує Свою Церкву, не вагаючись називає Петра сатаною. А є так, бо Ісус зауважив, що в цей час у своїй поведінці та судженні Петро піддається впливу сатани, приймає його думки. А ці помисли надто прості, надто людські та душевні. Оскільки Христос вказує, що Його шлях йде через страждання і терпіння, а Петро дає Ісусові пораду, яку йому підсуває диявол, щоб Він якось того уникнув.
Наше життя – це дорога, через яку нас веде Господь. Яких би воно не було сповнене скорбот, труднощів, проблем, завжди маємо пам’ятати, що за усім стоїть Господь. І все, що стається, не позбавлено сенсу. Бог чомусь посилає не тільки радість і щастя, а й терпіння і страждання в наше життя. Може, ми і не бачимо в цьому логіки і потреби, але дуже важливо пам’ятати, що Бог має свій план на наше життя, і бути витривалим. Так як Господь, наш Спаситель, прийняв волю Отця, так і ми маємо з миром і спокоєм приймати все, що би нам Господь не посилав в наше життя, не піддаючись спокусі нарікати і зневірюватись.