Юда Тадей є моїм дорогим опікуном до якого я завжди прибігаю у важкі моменти життя.Я повністю довіряю йому себе,свої прохання.
Цей Святий врятував моє життя, вимолив у Господа.
Мені було 14 років, коли я прийшла зі школи з температурою. Батьки подумали, що я застудилась, бо на дворі був січень, і дали мені таблетку від температури. Але ставало тільки гірше.Я почала задихатись, оскільки кожен вдих супроводжувався різким болем у лівому підребер’ї, почалась носова кровотеча.
Ми відразу поїхали до лікарні. Впродовж двох тижнів мій стан все погіршувався. Лікарі ставили різні діагнози, приписували масу крапельниць та уколів, За ці два тижні я схудла на 8 кілограм, тому що організм не сприймав їжі.Постійна висока температура та чисельні носові кровотечі виснажили організм.У роті постійно був смак крові, оскільки тампони не всигали її вбирати, і я ковтала кров.А потім рвала нею. Я уже не мала сили сама умитись чи сходити до туалету. Аналізи весь час погіршувались, ШОЄ було 78, гемоглобін упав до мінімуму.
Через два тижні численних обстежень,встановили, що на селезінці є пухлина.Не пам’ятаю її розміру, але у той ж день було прийнято рішення їхати до Києва на обстеження та лікування . Я з Івано-Франківської області, тому везти мене у такому важкому стані, коли носові кровотечі взагалі не припиняються, було дуже ризиковано.Тато приййняв рішення, що зробить це сам.Нам дали купу ліків, я лягла на заднє сидіння і ми вирушили.
А це вже із розповіді мами.
” Як тільки тато вирушив зі мною у дорогу власним автомобілем, вся сім’я клякнула перед образами і зі слізьми дуже довго молилась до св.Юди Тадея про те, щоб врятував мене”.
Пам’ятаю, як їдучи в автомобілі до Києва , я відчула ,що перестала іти кров з носа.Я витягла тампони,і кров справді більше не текла. Вперше за два тижні у мене не текла кров з носа. Я відчула себе набагато краще. Мені вже не хотілось лежати, відчула себе повною сил.Пройшов час дії жарознижувальних препаратів, а температура тіла більше не підіймалась.
До Києва ми приїхали пізно вечером, поселились у татових знайомих лікарів, які працювали в Інституті Шалімова, де я мала проходити обстеження. Мені подали їжу, і я з’їла. Вперше, з’їла, не через силу, а зі смаком.
Наступного дня мене обстежили на УЗД, підтвердили пухлину.Одразу скерували на пункцію.Пам’ятаю,як тато ховав від мене повні сліз очі. Я лежала на операційному столі, а лікарі проводили консиліум з приводу того, як провести пункцію, тому що пухлина була так розміщена, що було дуже ризиковано це робити.Я не лікар,і не знаю причини , тільки знаю, що вони відклали цю процедуру на наступний день, бо мав прийти ще один хірург, з яким мали порадитись .
Коли наступного дня оглядали мене на УЗД, щоб показати тому хірургу, що був відсутній попередньо, лікар , який робив УЗД сказав, що розмір пухлини не відповідає вчорашньому .Вона зменшилась.Ніхто нічого не пояснював, тільки переглянулись між собою.Вирішили не робити пункцію, почекати два дні.Через два дні, вона була ще меншою.
У лікарні я перебувала десять днів.За ці десять днів, я не отримала жодного уколу чи крапельниці, навіть таблетки.Мої аналізи з кожним днем ставали все кращі.Я приймала їжу з неабияким апетитом.Гуляла по вулиці, читала книги,навіть від сусідки по палаті навчилась в’язати на спицях.
День перед випискою, я ще раз пройшла контрольне УЗД, лікар сказав, що бачить вже зовсім маленьке утворення, яке має тенденцію до зменшення.
Сьогодні, мені 42 роки,я є багатодітною мамою п’ятьох діточок,двоє з яких мої прийомні дітки.Дякую Господу за подароване мені життя,дякую найдорожчому Юді Тадею за те, що вимолив у Бога моє зцілення.
Завжди розповідаю цю історію моїм знайомим,щоб прославити Бога, а під час останньої дев’ятниці до Юди Тадея пообітцяла, що відправлю Вам своє свідчення,щоб ще більше людей повірили у всемогутню силу молитви до св.Юди-Тадея.