Середа 7 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. – 1 Кор. 7, 12–24
12 А іншим то кажу я, не Господь: Коли якийсь брат має невіруючу жінку, і вона погоджується з ним жити, нехай її не відпускає. 13 І коли якась жінка має невіруючого чоловіка, і цей погоджується з нею жити, нехай чоловіка не відпускає. 14 Невіруючий бо чоловік освячений жінкою, і невіруюча жінка освячена братом. Інакше ваші діти були б нечисті, а тепер вони святі. 15 Коли ж невіруючий хоче розлучитися, нехай розлучається; брат чи сестра не зв’язалися в такім випадку: Бог покликав нас жити в мирі. 16 Звідки ж знаєш, жінко, чи спасеш свого чоловіка? Або ти, чоловіче, звідки знаєш, чи спасеш жінку? 17 А поза цим хай кожний так поводиться, як уділив йому Господь та як Бог кожного покликав. Так я наказую по всіх Церквах. 18 Як хтось покликаний був обрізаним, хай того не цурається; а як покликаний у необрізанні, хай не обрізується. 19 Обрізання ніщо, і необрізання ніщо, лише – зберігання заповідей Божих. 20 Кожний нехай зостанеться у тому стані, в якім Бог його покликав. 21 Рабом тебе покликано? Не журися! Навіть коли ти можеш стати вільним, намагайся використати твій стан рабства; 22 бо раб, покликаний у Господі – Господній визволенець. Так само й вільний, коли його покликано, є раб Христа. 23 Ви куплені високою ціною! Не ставайте рабами людей. 24 Хай кожний, брати, перед Богом лишиться у стані, в якому був покликаний.
Роздуми владики Венедикта:1 Кор. 7, 12–24«Ви куплені високою ціною!»
У своєму житті ми найбільше цінуємо те, над чим найбільше потрудились і попрацювали, до чого приклали свої великі зусилля і старання. Коли нам щось дістається задарма, подароване, навіть коли воно дороге, то ми так це не цінуємо, як те, що здобуваємо зі зусиллями. З цього погляду стає зрозумілим, чого ми не цінуємо найбільшого подарунка, який нам хто-небудь коли-небудь робив, – Вічність!
Коли ми усвідомимо, що Бог віддав Своє життя, пролив кров, щоб ми цю Вічність мали, напевно, чимало змінимо у своєму житті. Але після того треба час від часу згадувати, а ще краще постійно пам’ятати, наскільки дорогу ціну Бог за нас заплатив, наскільки ми є цінні в очах Божих, що Він віддав Свого Єдинородного Сина, щоб пролив за нас кров.
Євангеліє дня. Мт. 14, 35–15, 11:
35 Пізнали його люди цього місця і розголосили по всій тій околиці вістку про нього. І принесли до нього всіх недужих 36 та й просили його, аби тільки приторкнутись їм до краю його одягу. І скільки їх доторкалося, одужували.
1 Тоді приступили до Ісуса фарисеї та книжники з Єрусалиму й кажуть: 2 “Чому твої учні порушують передання старших: не миють рук, коли споживають страву?” 3 А він у відповідь сказав їм: “А ви чого порушуєте заповідь Божу вашим переданням? 4 Бог бо заповідав: Шануй батька твого й матір. І далі: Хто проклинає батька-матір, хай буде скараний на смерть. 5 А ви кажете: Хто скаже батькові чи матері: Добро, яким би я міг допомогти вам, є дар (Божий)! – 6 той може вже й не шанувати свого батька чи матір свою. Тож вашим переданням усуваєте заповідь Божу. 7 О лицеміри! Добре про вас пророкував був Ісая: 8 Оцей народ устами мене поважає, серце ж їхнє далеко від мене. 9 Однак, намарно мене шукають, навчаючи людських наказів.” 10 І прикликавши людей, сказав їм: “Слухайте й розумійте! 11 Не те, що до уст входить, осквернює людину, а те, що з уст виходить, те осквернює людину”.
Роздуми Венедикта: Мт. 14, 35–15, 11:«Не те, що до уст входить, осквернює людину, а те, що з уст виходить, те осквернює людину».
Інколи в житті ми можемо самі здивуватись своїй поведінці, вчинити те, чого ми самі від себе не очікували, а може, й інші не очікували від нас. Але якщо ми так чи інакше повелися, значить ми мали в своєму серці щось невирішене і незрозуміле для себе, що в конкретній ситуації стало для нашої поведінки керівним.
У народі кажуть, що шила в мішку не втаїш. Шило неминуче десь вилізе, покажеться, вколе або власника мішка, або того, хто поруч. Так і в нашому житті, неминуче показується те, що ми носимо в середині, ким ми є, воно вийде на гору, дасть про себе знати, найчастіше тоді, коли ми найменше сподіваємось цього.
І тому важливіша річ – плекати своє внутрішнє буття, берегти своє серце. Бо яким є наше серце, такими ми творимо обставини навколо нас. Якими ми є в середині, такими ми себе покажемо назовні у кризових ситуаціях. Тож дбаймо за чистотою свого серця, бо як погане дерево не зродить доброго плоду, так і людина з нечистим серцем не може робити добрі діла!